Іван Франко як письменник, перекладач, учений
Ще 1940 р. Микола Бажай образом могутнього дуба, який вкоренився на карпатських узгір’ях і не зламався під ударами стихії, хоч було йому “важко зростати, міцніти й цвісти”, яскраво передав життєвий подвиг великого українського письменника:
Я бачу й дивуюсь. Радіючи, я пізнаю В нагірному дубі твою незабутню й єдину. Твою м’щнотілу, уперту подобу твою, Карпатський поете, ковальський прославлений сину!
Називаємо його Каменярем, який прокладав рідному народові шляхи в краще майбутнє, називаємо титаном праці, що високо підніс українське
Як зазначають дослідники, Іван Франко – один з небагатьох у світі авторів, який вільно писав трьома мовами (українською, польською, німецькою), а перекладав з 14 мов. Літературну діяльність він розпочав 1868 р. Серед найбільш “відомих
Літературна спадщина Франка визначається новаторськими рисами, як-от звільненням од описовості, побутовизму, моралізаторства, псевдоромантики, що продовжували існувати ще й у творах останніх десятиріч ХІХ ст. Своєю поезією, прозою, драматургією він збагатив український класичний реалізм, підніс нашу літературу на новий, якісно вищий ступінь. Його творчість була підпорядкована високим завданням розвитку соціальної та національної самосвідомості українського народу: Франко зробив вагомий внесок у розширення і збагачення суспільно-психологічної та філософсько-моральної проблематики нашої літератури. З його творів постав образ соціально активного героя, органічно пов’язаного своєю діяльністю із змаганнями широких народних мас. Показ визрівання, нехай повільного й суперечливого, самосвідомості, людської і національної гідності представників різних соціальних верств – один з вагомих здобутків Франкової творчості. Впадає в око піднесення письменником духовного, морального потенціалу людини, його увага до духовного відродження і громадського самовизначення особистості, філософсько-психологічне осмислення її ролі в житті, її наполегливе, часто драматично-трагічне шукання щастя. Саме ці якості Франкової творчості, постійні художні пошуки письменника й визначають місце його спадщини в національній і всесвітній літературі.
У 50-томному зібранні творів Франка 18 томів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології. Ідучи від художньої практики найвизначніших європейських письменників, творчо опрацювавши досягнення естетичної думки, Франко обґрунтував концепцію наукового реалізму. Вчений вважав, що література має художньо досліджувати дійсність у різних параметрах. Письменники повинні орієнтуватися в найновіших досягненнях наук про людину і суспільство. Тільки тоді література зуміє осмислити провідні тенденції розвитку людства, з’ясувати істотні взаємини між особистістю і суспільством. У завдання митця входить всебічне вивчення внутрішнього життя людини, виявлення здорових начал народної моралі й етики, світовідчування і світосприймання народу.
Франко аналізував найвидатніші явища всесвітнього письменства, проводив паралелі між творами наших митців і здобутками в інших літературах. У розвитку українського літературознавства важливу роль відіграли його теоретичні праці ‘Література, її завдання і найважніші ціхи”, “Влада землі в сучасному романі”, історико-літературні огляди “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.”, “З остатніх десятиліть ХІХ віку” та інші. Вчений не обминув жодного більш-менш помітного імені в українській літературі, сказав про багатьох українських письменників вагоме слово, визначив їх місце в літературному житті, в історії письменства взагалі. Його перу належить понад 30 розвідок про Тараса Шевченка, нариси про Михайла Старицького, Лесю Українку, Володимира Самійленка та інших письменників.
У літературознавчій спадщині Франка помітне місце належить численним студіям з проблем розвитку художнього слова в різних країнах Європи – від античності до початку XX ст. Серед них “Гомерова “Одіссея”, “Антігона”. “Драматична дія Софокла”, “Еміль ЗОЛЯ, його життя і писання”, “Олександр Герцен “, “Юліуш Словацький і його твори та інші. І сьогодні зберігають наукове значення Франкові праці з фольклористики та етнології. Серед них двотомні “Студії над украТнськиии піснями”, “Байка про вужа в домі”, “До історії українського вертепу XVIII в.”, Життя і побут сучасного селянина на Вкраїні і у Франції.
Багатогранна літературно-худозкня й наукова творчість Франка – окраса національної класики.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)