Теми, підказані життям (збірка “Над берегами вічної ріки”, цикл “Пам’яті безсмертна діорама”)

Ліна Костенко – видатна українська поетеса, лірик, глибокий філософ, що намагалася ніколи не зраджувати своїм принципам і своєму покликанню. Вона належала до покоління шістдесятників – покоління, яке після довгої боротьби нарешті знайшло у собі сили заговорити про національні цінності та ідеали, і стала справжньою гордістю та окрасою української літератури.

Світосприйняття Ліни Костенко трагічне, але в її ліриці прослідковується незламність, віра у глибоку значимість, а отже, і у вічність людини. Поетеса примушує нас замислитися

над багатьма проблемами життя, осмислити їх і знайти можливі шляхи вирішення. Частина її віршів присвячена роздумам про цінність митця, його місію на землі та долю в сучасному суспільстві. Саме конфлікт неординарної, творчої людини з навколишнім середовищем спостерігається у вірші “Кольорові миті”. Цей твір змушує нас замислитися над вічними істинами і над тим, ким ми є і що може кожен з нас принести нового в цей світ. Ось як вона пише про справжніх талановитих майстрів:

При майстрах якось легше.

Вони – як Атланти, держать небо

На плечах.

Тому є висота.

Трагічними у житті молодої поетеси були роки війни.

У цей час Ліна Костенко пише свої перші вірші, з яких уже відступило дитинство і віра в добрих казкових героїв. Дитячу душу заполонила велика трагедія війни. З цього часу вона заговорила зі своїм народом щиро і відверто, і її обличчя в поезії навіки залишилось правдивим.

Минали роки, війна відійшла у минуле, але час від часу вона все-таки нагадувала про себе. Мене сильно вразили страшні рядки поезії “Пастораль XX століття”. Троє юних пастушків – Сашко, Павло і Степан – бавлячись, розбирали гранату:

Їх рвонуло на відліг. І бризнуло

Кров’ю в багаття.

І несли їх діди, яким не хотілося жить. Пам’ять про війну залишається назавжди у серці Ліни Костенко. У поезії “Тут обелісків ціла рота” – глибока туга і печаль ліричного героя за солдатами, які змушені були віддати своє молоде життя на війні:

Звання, і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать наморені солдати,

А не проживши й півжиття.

Та якою б не була поезія Ліни Костенко, мужньою чи суворою, безкомпромісною чи категоричною, все ж таки це жіноча поезія, яка є дуже різноманітною. Присутні в ній любов і розчарування, ностальгія і смуток за рідною землею. Поетеса багато розмірковує над тим, хто така людина і що вона залишає по собі своїм нащадкам. Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебе особисто, зостанеться у спадок твоєму роду, а потім і народу? Неповторність Ліни Костенко полягає, перш за все, в усвідомленні унікальності кожної миті життя:

Життя іде і все без коректур,

І як напишеш, так уже і буде.

Поетеса закликає любити і берегти все, що нас оточує, бо воно неповторне: і кожна травинка, і кожна рослинка. Але особливо ми повинні берегти те, що дісталося нам у спадок від попередніх поколінь, адже ми є носіями духовних цінностей нашого народу.






Твір на англійській мові про подорож до києва.
Теми, підказані життям (збірка “Над берегами вічної ріки”, цикл “Пам’яті безсмертна діорама”)