Іван Франко (1856-1916). Псевдоніми – Джеджалик, Кремінь, Марко, Віршороб
Псевдоніми – Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, Віршороб Голопупенко та інші (близько 100 псевдонімів і криптонімів). Іван Франко народився 27 серпня 1856 р. у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині (тепер Львівська область) у родині коваля Якова Франка та Марії Кульчицької-Франко. Протягом 1862-1864 рр. він навчається в початковій школі в с. Ясениця Сільна, у 1864-1867 рр. – у школі при василіанському монастирі в Дрогобичі.
Батькова смерть у 1865р. була для Івана непоправною втратою. У 1867-1875 рр. він навчається у Дрогобицькій
Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. Читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські пращ,
Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. Досконало володіючи німецькою і польською мовами, Франко у віршовій формі написав кілька драматичних сцен на сюжети з всесвітньої історії, переклав українською мовою окремі твори античних і новітніх авторів. У 1874р. його ранні вірші були надрукувані на сторінках львівського студентського журналу “Друг”. 1875р. І. Франко вступив на філософський факультет Львів-, ського університету, увійшов до складу редакції журналу “Друг”, 1876 р. з’явилася перша збірка віршів Франка “Баляди і розка-зи”. Наступного року він почав друкувати оповідання з широко задуманого циклу “Борислав”.
У 1878 р. поета вперше заарештували. Франкові інкримінують соціалістичну агітацію і пропаганду. Із його спогадів: “Дев’ять місяців, пробутих в тюрмі, були для мене тортурою. Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв і волоцюг. А що вікно задля задухи мусило бути день і ніч отворене і до дверей продувало, то я щодня будився, маючи на голові повно снігу, навіяного з вікна”. Проте в тюремній камері він написав нищівну сатиру “Сморгонська академія”, епіграми на реакційних москвофільських лідерів – Богдана Дідицького, Венедикта Площанського. Після звільнення разом з Михайлом Павликом і. Франко засновує новий журнал “Громадський друг” (у 1878 р. вийшло тільки два номери), а після його заборони видає у цьому ж році два збірники журнального типу – “Дзвін” і “Молот”, які були своєрідним продовженням часопису. В цих виданнях побачили світ такі його твори, як “Товаришам з тюрми”, “Каменярі”, гостро полемічні статті “Критичні письма о галицькій інтелігенції”, “Література, її завдання і найважніші ціхи”.
Франко в цей час також багато перекладає з різних літератур, публікує переклади в серії книжок “Дрібна бібліотека” (1878 – 1880). Письменника втомлювала повсякденна праця, перервалася довголітня дружба з Ольгою Рошкевич, яка змушена була під тиском батьків вийти заміж за іншого. Драматичне розгортання взаємин з дівчиною відбилося в ліричному циклі “Картка любові” (1878 – 1880). У 1880 р. його вдруге заарештували. І. Франко був три місяці ув’язнений в коломийській тюрмі. Письменника звинувачували в підбуренні місцевих селян проти “законного порядку”. В тюрмі Франко написав поетичний цикл “Думи проле-тарія”. Враження від коломийського ув’язнення передані у творі “На дні”.
З 1881р. у Львові за найактивнішої участі Франка виходить журнал “Світ”. У ньому друкується його роман “Борислав сміється”. У цей же час він створює повість “Захар Беркут”, перекладає трагедію ” Фауст ” Ґете, поему “Німеччина” Гейне, рецензує збірку “Хуторна поезія” П. Куліша, пише низку статей про Т. Шевченка.
Перу І. Франка належать понад 100 оповідань, десять романів надзвичайно широкої тематики.
Отже, Іван Франко по праву займає особливе місце в українській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фольклорист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів. “Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і наш Франко”,- писав Олесь Гончар.
ОСНОВНІ ТВОРИ: Поетичні збірки “З вершин і низин”, “Зів’яле листя”, “Мій Ізмарагд”, поеми “Мойсей”, “Іван Вишенський”, повісті “Перехресні стежки”, “Захар Беркут”, казка “Фарбований лис”, драма “Украдене щастя”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)