Василь Симоненко (1935-1963). Псевдоніми – В. Щербань, С. Василенко, Симон
Василь Симоненко народився в с. Біївці Лубенського р-ну на Полтавщині 8 січня 1935р. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі. Протягом 1942-1952 рр. майбутній поет навчався в школі: 4 класи – у Біївцях (1942-1946), решта – у сусідніх селах Єньківцях (1946-1947) і Тарандинцях (1947-1952). У 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету імені І. Шевченка. Брав участь у літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ).
У 1957-1960 рр. працював у газеті “Черкаська правда “, потім, у 1960-1963 рр.,-
Поетичні шедеври “Ти знаєш, що ти людина…”, “Де зараз ви, кати мого народу?..”, “Україні”, “Задивляюсь у твої зіниці…” (рукописна назва – “Україні”), “О земле з переораним чолом…”, “Земле рідна! Мозок мій світліє…” – ніби фрагменти однієї виболеноїдуми про долю народу, синівську відданість йому, готовність до самопожертви задля його визволення й розквіту. Не дивно, що саме ці вірші зазнали найбільших цензурних та редакторських втручань (а часом – і авторських пом’якшень). Написані з позицій морального максималізму, твори В. Симоненка не могли бути надруковані навіть у період “хрущовської відлиги”. Повість “Огуда”, відома в різних варіантах (частина її публікувалася і як оповідання), художньо підтверджує, що психологічно (як і фізично) В. Симоненко зазнавав пильної уваги охоронців режиму. Після його смерті незавершеним лишився кіносценарій “Бенкет небіжчиків”.
Проза В. Симоненка. своєрідна й багатообіцяюча, є прямою попередницею новелістики Григора Тютюнника, вона заслуговує на почесне місце в контексті розвитку епічного світовідображен-ня свого часу. У дитячій, на перший погляд, казці “Цар Плаксій та Лоско-тон” розповідається про красиву країну з трагічною назвою “Сльозолий”, якою править цар Плаксій, якому радість приносили тільки людські сльози:
Хто сміявсь – вони хапали І нагайками шмагали, Так що в царстві тому скрізь Вистачало плачу й сліз. Він приходив кожний вечір Хай чи дощ іде, чи сніг До голодної малечі І усім приносив сміх.
Отже, як і будь-яка казка, оповідь завершується перемогою добра над злом. Але незвичайність цього твору полягає в тому, що казка В. Симоненка “Цар Плаксій та Лоскотон” насправді критикує тоталітарний лад у державі, а значить, зважаючи на час написання твору і на характер усієї творчості поета, дає право стверджувати, що красива країна, де ллються сльози,- Україна. А оптимістичний фінал казки дає надію, що колись і ця країна також стане щасливою.
ОСНОВНІ ТВОРИ: Казки “Цар Плаксій та Лоскотон”, “Казка про Дурила”, “Подорож в Країну Навпаки”, збірки поезій “Тиша і гром”, “Земне тяжіння”, “Лебеді материнства”, збірка оповідань і новел “Вино з троянд”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)