Історичні романи В. Скотта, В. Гюго, О. Дюма
Укладачі рекомендаційних каталогів групують книги з основних розділів навчального курсу (стародавній світ, середні і нові століття, російська історія), виділяючи в особливий список твори переглянуті, але не схвалені (див., наприклад, критико-бібліографічний покажчик “Про дитячі книгах”). Зрозуміло, ця паліативна міра не могла призупинити випуск явно непридатною для юнацтва історичної белетристики, просякнуту часто-густо реакційними політичними ідеями. До початку XX століття на читачів обрушилася справжня лавина всіляких історичних
До них відносяться в першу чергу (крім історичних романів В. Скотта, В. Гюго, О. Дюма, П. Меріме та інших авторів, про яких говорилося вище) романи і повісті Еркмана-Шатріана, “Марсель” Фелікса Гра, “Легенда про Уленшпігеля” Шарля Де Костера, “Спартак” Р. Джованьолі, “Овід” Е. Л. Войнич і деякі романи письменників слов’янських країн: “Фараон”
Підвищений інтерес у літературі та мистецтві до історичного минулого був викликаний не тільки необхідністю осмислити і популяризувати величезний фактичний матеріал, видобутий істориками, а й воскресити в пам’яті читачів героїчні епізоди боротьби народних мас за свободу і незалежність. Для прогресивних письменників це було тим більш актуально, що у Франції після розгрому Паризької комуни восторжествувала політична реакція; буржуазні історики фальсифікували революційні події і принижували їх значення в національній історії. В Італії, що звільнилася після довгої боротьби від австрійського панування, і в південнослов’янських країнах, що скинули з допомогою російських багнетів багатовікове турецьке ярмо, встановилася під егідою монархії влада буржуазії і великих поміщиків, які намагалися витравити зі свідомості своїх народів славні революційні традиції. Чаяли
державної незалежності і знайшли її лише в кінці 1918 року нинішні Чехословаччина та Угорщина, де прогресивні національні літератури розвивалися всупереч офіційній ідеології, нав’язаної династією Габсбургів.
Не випадково в цей період (особливо в роки революційного підйому) російська молодь зачитувалася романами та повістями з часів французької революції та національно-визвольних рухів різних народів. Разом з тим перекладалися і романи з неприховано шовіністичної тенденцією німецьких письменників Фелікса Дана (1824-1912), котрий оспівував завойовницькі походи гунів і древніх германців (“Аттіла”, “Боротьба за Рим”, “Вірність до гроба”), Густава Фрейтаг (1816 – 1895) – із серії “Предки” і т. п. Слід зауважити, що в ті ж роки були популярні численні романи німецького єгиптолога Георга Еберса (1837-1898) з історії стародавнього і елліністичного Єгипту <"дочка фараона", 1864; "уарда ", 1877-1881," серапіс ", 1885;" наречена нілу ", 1887;" клеопатра ", 1894), з історії риму (" імператор ", 1881), німецького середньовіччя (" слово ", 1883;" греден ", 1899-1900) та ін відтворюючи обстановку, звичаї, звичаї давно минулих епох, еберс не скупиться на археологічні подробиці (звідси вираз - "професорський роман"). його книги не відрізняються художньою глибиною, але написані жваво і до цього дня зберігають науково-пізнавальну цінність.
Сучасні рекомендаційні покажчики, складені стосовно до вимог радянської школи, включають і кращих іноземних авторів: М. Жітомірова. Що читати по історії школярам 5-7-х класів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)