Історичні портрети у творчості Г. Р. Державіна

1. Образ Суворова. 2. Роль природи в зображенні полководця. 3. Наснага своїм прикладом солдат. 4. Справи й учинки великої особистості. Війна закінчена лише тоді, коли похований останній солдат.

А. В. Суворов У своїй поетичній творчості Г. Р. Державін звертається до історичних особистостей. Вони багато чого зробили для нашої держави, не тільки прославивши себе, але й захистивши наші рубежі від ворога. Улюбленими персонажами поета є А. В. Суворов і Н. П. Румянцев.

Я хочу зупинитися у своєму творі на особистості Суворова, людини, гідного всяких

похвал. Саме з його ім’ям зв’язані така історична подія, як перехід через Альпи, коли він зважився вести своє військо там, де це здавалося б неможливо. Завдяки цьому йому вдалося не допустити повного розгрому своєї армії. Не менш відоме узяття суворівською армією Ізмаїла, неприступної турецької міцності.

Всі ці події знайшли відбиття в героїчних одах Г. Р. Державіна “На перехід Альпійських гір”, “На узяття Ізмаїла”. У них барвисто змальовані всі риси великого полководця. У дослідницькій літературі відзначено, що поет у своїх одичні добутки створює не абстрактний портрет історичної особи, а показує в ньому

ті риси й відтінки, які властиві саме цій людині. Так, перед нами з’являється не просто великий полководець, а конкретна особистість із його відмітними якостями.

Звернемося до одному з віршів про Суворова – “На узяття Ізмаїла”. Навіть природа радується перемозі його військ: Везувій полум’я вивергає, Стовп вогненний у тьмі коштує, Багряна заграва зяє, Дим чорний клубом нагору летить; Червоніє понт, реве грім затятий, Ударам вслід звучать удари; Тремтить земля, дощ іскор тече; Клекочуть ріки рдяной лави, – Про росс! такий твій образ слави. Що зрів під Ізмаїлом світло!

І після вихваляннях всіх заслуг перед Батьківщиною поет показує нам відмінну рису полководця: “у лихах твій веселий зрак”. Саме дана якість дозволяла йому надихати тих людей, які йшли за ним у бій. Саме такий підхід до своєї справи ставав сполучною ниточкою, що поєднує його ссолдатами. И в цій насназі з ним поруч виявляється натхненний пастир, що допомагає йому в новому бої.

Не чи бард древн, несамовитий, Чарівним їх веде жезлом? Немає! понад пастир натхненний Перед ними йде із хрестом; Вінці нетлінні обіцяє И кров пролити благословляє За честь, за віру, за царя…

Але який образ полководця не можна описати без його армії. Тому Державін чимало місця у своєму поетичному полотні відводить россам, яким доводиться терпіти безліч лих у цій сутичці Повалило, росси, усе на вас! Зрю камені, ядра, вар і бревни, – Але чим герої устрашенни? Чим може відбитий бути росс?.. Але як вони могли отчаиваться, коли з ними поруч була людина, здатний перемогти азіатський мир.

Поет показує нам велику особистість через його справи й учинки, адже тільки так він може представити полководницьке мистецтво Суворова Він сильні орди пхнув ногою, Краю азийски потряслися; Упали царстви під рукою, Царі, цариці в полон тяглися; И переможців разитель, Монархій світла руйнівник Простягся під його п’ятої: У Європі гради брав, тряс трони, Скидав царів, давав корони Могущею своєю рукою. Але А. В. Суворов може не тільки скидати й завойовувати. Він наділений чеснотою, тобто всієї його перемоги носять не завойовницький, а визвольний характер Про росс! твоя лише чеснота Таких великих справ содетель…

Але таке вихваляння засноване не тільки на особистих симпатіях поета, його слова можуть підтвердити багато національностей, з якими доводилося зіштовхуватися полководцеві. Лише ти, простря твої перемоги, Умів щедроти марнувати: Поляк, турк, перс, прусс, хин і шведи Тому приклади можуть дати. Згодом у поета виникає новий привід для того, щоб оспівувати Суворова – це альпійський перехід. І цього разу він настільки натхнений, що просить у музи ліру, щоб розповісти про великого полководця Державін наближає до себе героя, тому він передає через свої власні враження всі його заслуги.

Так створюється ефект присутності й наближення. У результаті в нас складає відчуття, що ми перебуваємо з поетом в одній кімнаті, і він, як свідок історичних подій, розповідає нам Перемог його полонений слухом, Лечу моїм за ним я духом Чрез доли, пагорби й ліси; Зрю, біля мене зяють ади, Над мною шумящи водоспади, Як би схилилися небеса. І ми бачимо, що А. В. Суворов ніколи не ставив себе на щабель вище своїх солдатів, вони були для нього дуже близькими людьми – друзями.

“Друзі! – він говорить, – відомо, Що россам мужність спільно; Але немає тепер надії вам. Хто вірі, честі друг неложно, Умреть иль перемогти тут повинне” – “Умремо! ” – клич вторить по горах. Так суворівська армія становить єдиний організм, здатний зупинити будь-яку небезпеку.

Але спереду неодмінно був сам полководець, що мужньо вів війська вбой. Це надихає російського солдата. І він зможе перебороти всі перешкоди на своєму шляху: темні нетрі, вузькі тропи, сніг, вихор, град.

Але навколо такого невеликого війська згущаються не тільки хмари. Йому протистоять вода й гори, тобто на кожному кроці підстерігає смерть Так, у портрет великого полководця додається нова риса, що розкриває секрет його перемог. Це неухильна віра, войовничий дух і праця, здатний зломити протистояння навіть такого неприступного ворога, як перевал Сен-Готард. Російському полководцеві підкоряється сама природа. “Хто, хто, – віщають із удивленьем, – З такою сміливістю, стремленьем, Із проти – природи сил И вражих тьми потоптав затворів?

Хто більше нас? ” – Твій блиск, Суворов! У цьому вірші поет відзначає той факт, що всі землі на які ступав Суворов йому покорялися. Він немов випливав заповіді Цезаря: “прийшов, побачив, переміг”. І таке стає можливо тоді, коли людина воює за загальне добро У своє оповідання поет уводить контрастні нотки для того, щоб у черговий раз показати, що для військової людини на першому місці неодмінно коштує образ Батьківщини, а потім уже медалі й заслуги.

Тому останні в жодному разі не повинні затьмарювати головного. Полководець умів розраховувати розміщення сил. Для нього немаловажне місце займали солдати, які були головною опорою в кожному бої Саме вони знайшли славу нашій державі, якій початку дивуватися навіть Європа.

Кінець свого добутку Г. Р. Державін присвячує тим, хто прагне в мирному житті до грошей, славі й багатству. Подібний опис у черговий раз підкреслює те, що у військових походах Суворова не було користі. Тому він освітлений світлом, у той час як інші перебувають у тьмі Ви мнете тільки бути багаті; Користі далекий прямий герой. ПРО, доблесть воїнів вибраних, Що Зібрала лаври з тьми перемог, Безсмертною славою осіянних, Який не видивал це світло! Так великі люди залишають на цій землі більше значимий слід, чим праздно богатие.

Вони живуть своїми справами й подвигами, а іноді їхній образ запам’ятовують у камені. Відтепер гори повік Альпийски Пребудут россов обеліски, Димящи пагорби – вівтарі. Згадування поетом обеліска не є черговим вихвалянням Суворову Йому дійсно на перевалі Сен-Готард був поставлений в 1799 році пам’ятник, скульптором якого був Д. Н. Тугаринов. Суворов є унікальною особистістю, таким він з’являється й в одах Державіна.

У цьому образі добре сполучається твереза ощадливість, що дозволяє зберегти армію, і м’які риси характеру, які наближають до нього солдат. Г. Р. Державін виявився здатний уловити найважливіші штрихи його в портреті. Поет намагається показати нам заслуги великого полководця – всі вони піднесені простою мовою. Це робить Суворова не одичним лицарем у сяючій збруї, а простим росіянином полководцем, що своєю справою підтверджує сформовану про нього славу До себе в помічники Г. Р. Державін берет і природу, що представлена такий же шаленої, як і дух російської армії, її полководця. А. В. Суворова на його шляху підтримує божественна сила й віра впобеду.

Всі ці окремі штрихи, розкидані в декількох віршах Г. Р. Державіна. Всі вони дозволяють створити хоч і словесний, але досить виразний образ великого полководця й простої людини А. В. Суворова






Які стильові тенденції переважають в індивідуальному стилі письменника.
Історичні портрети у творчості Г. Р. Державіна