Ідейно-художній аналіз твору Андрія Малишко “Пісня про рушник”
Поєднавши два звичайних слова у своєму серці видатний пісняр А. Малишко створив чаруючу поезію, яку сповнив чаруючою ніжністю і простотою, задушевністю і безмежною любов’ю.
“Пісня про рушник” Андрія Малишко стала вершиною пісенної творчості поета і жити їй судилася багато років. Вона була написана ще у 1959 році спеціально до художнього фільму “Літа молодії”. Фільм був недостатньо виразний, тому промайнув майже не помітно, і ось пісня залишилася у серцях і пам’яті людей, вона живе й досі і зараз відома практично на всіх континентах.
Талановитий твір А. Малишко є глибоко національним, бо в центрі пісні одвічний оберіг українського народу – вишитий рушник. У надзвичайно зворушливих словах автору вдалося відобразити усю силу та красу материнської вірності і любові, а видатний композитор Платон Майборода досить вдало знайшов найбільш відповідні музичні засоби розкриття цієї глибоко душевної, одвічної поетичної теми. Про “Пісню про рушник” досить виразно колись сказала мати композитора:
Головною постаттю в “Пісні про рушник” є образ матері. Він яскравий і виразний, він увесь пронизаний великим синівським почуттям. А. Малишко продовжує одвічну тему і прагне ще раз довести нам, що нема нічого святішого в усьому світі, ніж материнська любов. В її погляді відображені смуток і тривога, які поєднуються з надіями на щасливе майбутнє свого сина. Поет розкриває усю красу материнських почуттів і материнської душі, використовуючи для цього виразні поетичні деталі. Рідна мати й “ночей недоспала”, і рушник своєму сину “на щастя, на долю дала”. Портрет матері А. Малишко змалював за допомогою простих, але в той же час досить виразних епітетів:
“І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої”.
“Пісня про рушник” сприймається, перш за все, як монолог вдячного сина. Він розповідає про те, як мати журиться, коли розлучається з сином, але вона вірить у його майбутнє, у його світлу долю. Ця віра втілюється поетом в образі вишитого рушника, який символізує собою материнське благословення і життєву дорогу людини. У ліричного героя “Пісні” з рушником пов’язані найкращі та найсвітліші спогади про рідні краї, про дитинство і рідну матір. Крізь прожиті роки він бачить знайому з дитинства “росянисту доріжку”, свої рідні “зелені луги”, відчуває “тихий шелест трав, щебетання дібров” та слухає музику “солов’їних гаїв”. Ці яскраві епітети, вдало використані автором створюють надзвичайно ніжний пейзажний малюнок у пастельних тонах, який сповнює серця читачів світлим почуттям подяки людині, яка надала життя кожному з нас. А. Малишко підкреслює, що кожна ниточка вишитого рушника є своєрідним кодом, побажанням на майбутнє.
“Пісня про рушник” складається з трьох строф, кожна з яких має чотири рядки і після кожної з яких йде повтор, що перетворюється у художнє обрамлення картини та цементує словесну оповідь автора. Поезія А. Малишка відрізняється досить вдалими переходами від зображення одного предмета до зображення іншого, надзвичайною мелодійністю і особливим пісенним ліризмом. “Пісня про рушник” застерігає нас від того, щоб ми ніколи не забували своїх матерів, щоб кожен з нас пам’ятав, що мати у нас одна єдина. Тому не слід шкодувати для неї лагідних і теплих слів, треба більше їм усміхатися і не соромитись цілувати їм руки. А ще частіше доторкайтесь до поетичного слова А. Малишка та інших українських поетів, беріть найкращі слова до своєї душі, насолоджуйтесь ними і любіть поезії, які давно стали народними.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)