Рушник в українських обрядах та звичаях

Рушник на стіні. Це давній наш звичай. Не було, здається, жодної в Україні оселі, котрої не прикрашати б рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше – обличчям оселі, відтак і господині.

По тому, скільки і які були рушники, складалася думка про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно й наочно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою, охайність і працьовитість, ніж вимережані “рукотвори”.

Вишитий рушник створює настрій, формує естетичні смаки, є взірцем люд­ської працьовитості. Згадаймо про його утилітарне призначення: з рушником, як і з хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти в родині, з руш­ником виряджати в далеку путь батька чи сина, чоловіка чи коханого, одружували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжати людину в останню путь, ним при кривали хліб на столі.

Рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину без­межної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею; він шедро просте­лений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей завжди буде ознакою великої любові й незрадливості.






Бурлескно травестійна поема.
Рушник в українських обрядах та звичаях