Гротеск і гіпербола в романі «Гаргантюа і Пантагрюель»
Епоха Відродження дала світові безліч славних імен: письменників, скульпторів, художників, музикантів.
Митці-гуманісти вбачали об’єкт своєї творчості в зображенні людини, її почуттів, розумових здібностей і якостей, бо і самі митці цієї видатної епохи теж були неординарними особистостями. Можна навіть сказати, що епоха створювала людину нового часу, а людина створювала епоху.
Франсуа Рабле – представник французького Ренесансу, хоча найвизначнішим представником цієї епохи його зробив один-єдиний художній твір. Роман «Гаргантюа
Фантастична країна Утопія, зображена в романі Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель», розташувалася десь у Франції. Про це свідчать описи Парижа і провінційних містечок, в яких живуть прості працьовиті ремісники і селяни. Роман Ф. Рабле написаний у формі казки-сатири.
Автор саркастично змальовує кожного з представників схоластичної науки, релігійні чвари і самих церковників, із життям яких був добре обізнаний ще з часу перебування в монастирях.
Величезний зріст Грангузьє, Гаргантюа і Пантагрюеля був уособленням їх безмежних знань, надзвичайної освіченості, шляхетності почуттів, щирості, доброти й здатності на самопожертву заради скривджених. Велетні-королі створювали закони, направлені на добробут свого народу. Сатира і гіперболи Рабле не абстрактні, вони спираються на реальне підгрунтя. Навіть у найпримхливіших образах відбивається й тогочасна дійсність, й історичні постаті. У літературі періоду Відродження досить поширеною була тема подорожей, в основі яких лежали реальні події.
Рабле використовує цю тему для своїх сатиричних алегорій, які інколи змінюються суто фантастичними описами. У розділі про Пухнастих котів автор викрив зажерливих і жорстоких чиновників-суддів, діяльність яких заснована на негативних людських рисах: «У нас тут навчають того, чого самі ніколи не вчили!..
У нас тут б’ють і навчають того, чого самі ніколи не вчили!.. У нас тут б’ють і наказують при цьому сміятись!.. У нас тут признаються в тому, чого ніколи не чинили, не коїли і чинити-коїти не думали!». Одним із найкращих викривальних епізодів книги, спрямованих проти схоластики, є епізод із дзвонами, в центрі якого стоїть гротескна постать немічного, старого схоласта, магістра Сорбони Янотуса Брагмардо.
Промова старця до Гаргантюа щодо повернення дзвонів – блискуча пародія на красномовство сорбоністів. Рабле у гротескній формі проводить думку, що основою усього існуючого є плоть, матерія, що найвищим критерієм в оцінці світу є близькість до природи. Те, що протистоїть цьому судженню,- огидне і потворне. Важливим епізодом твору є розповідь про перебування мандрівників на острові цариці Квінтесенції, яка вживала в їжу лише абстракції, категорії, мрії, шаради, антитези і провіювала свій час через велике, красиве решето. Франсуа Рабле висміяв лжезнання й цілковиту відірваність від реального світу.
У боротьбі з середньовічною реакцією Франсуа Рабле використав усі можливі форми комічного, серед яких – сатиричний гротеск. Письменник завжди сміється, бо це – його випробувана зброя. Дуже великим був вплив геніального французького сатирика на світову літературу. У Рабле було чому вчитись, адже ерудиція письменника вражала сучасників. Він був одним із найвидатніших гуманістів минулого.
Найціннішим для нас є його судження про вільне суспільство, в якому буде можливим існування гармонійно-розвиненої особистості, бо ця мрія була, є і буде актуальною для представників усіх часів і народів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)