Емблематизм у поезії Джона Донна

Однією з визначних рис барокового мистецтва є його емблематичність, тож у нашому есеї маємо за моту дослідити особливості функціонування цього способу побудови тексту в поезії англійського поета XVІІ століття Джона Донна. Хоча Донн більше відомий як “метафізичний” бароковий поет, але його творчість, особливо рання, є складним стильовим синтезом, у якому є елементи як міської кар навальної культури, так і барокової “вченої” образ ності. Нашою метою є простеж, ги еволюцію цих переплетінь і таким чином виявити, як у межах творчості

одного поета відбулася поступова зміна стильових парадигм, себто на прикладі кількох віршів ми простежимо, як принцип емблематизації набуває нового наповнення.

Перед нами карнавальна література без усіляких домішок – ліричний герой ніби приміряє карнавальну маску чи костюм привида і таким чином має на меті відомстити своїй пихатій коханій. Перед читачем вимальовується художня ситуація, яка цілком могла б слугувати за основу сюжету для ренесансної новели – у Боккаччо за подібними схемами переодягання будуються авантюрні сюжети багатьох оповідок (напр., переодягнений конюший із другої оповідки третього дня І Т.

Д.).

Наступний вірш (“Блоха”) теж має на меті помститися недоступній дівчині, але відмінність шляхів, які обирає для цього поет, є показовою – вона знаменує. перехід до нових творчих парадигм.

БЛОХА

Лише поглянь: у цій блосі – Твої мізерні одкоші усі: У кров мою змочивши зуби, Твою вже п’є й єднає нас без шлюбу! Не є, сказала б так і ти, Це втратою дівочої цноти, Та в тім зазнаймо насолоди: Із двох одна, кров плине, наче води, – Далеко так наш запал не доходив!

ПРИВИД

Як думаєш, що вільна бути можеш, убійнице, від залицянь тепер, бо від пихи твоєї я помер, – я привидом прийду до твого ложа і вздрю тебе при зброї без машкер.

Заблимає тоді товста свіча, прокинешся, і твій юнак новий, що сг?$лахіі бажання поміча,

Гра? етапе неживий, у вдаваному сні навтікача, у дрожі, як осиковий листок, ховатиме свого безсилля привід, мертвіший, аніж привид!

На меті епатувати читача, продемонструвати свою свободу від моральних норм.

Цікаво, що у романі “Гаргантюа та Пантагрюель” Франсуа Рабле теж обігрує схожий французький фразеологізм. У Панурга з’являється “блоха у вусі”. Як і Донн, Рабле обігрує фразеологізм – “мати блоху у вусі”, тобто “перебувати в крайньому неспокої”. Ми могли б вважати це за звичайний збіг, але деякі факти примушують поставитися до нього уважніше. Так, один із перших англійських видавців емблемат (збірників емблем із віршованими коментарями), містер Харінгтон, перебував під значним впливом Франсуа Рабле, і в своїх емблемах часто звертався до тієї сфери, яку М. Бахтін назвав “рядами випорожнень і статевого життя”. У Рабле ми бачимо ніби зародок емблеми, який ще не оформився в стійкий принцип. Якщо зважити на ймовірний вплив традиції емблемат на Донна, то помітно, як в нього відбувається “облагородження” ембяематичності.

Можемо сказати, що тематично вірш “Блоха” цілком уписується в рамки карнавальної міської культури епохи ренесансу, але формально він уже належить наступній епосі – бароко, а консейтблоха є “чи не найдивовижніше ускладненим з усіх консейтів поетівметафізиків”.

Тепер можемо зрозуміти, в чому саме полягала новизна, примітна для сучасників Джона Донна – у лоні карнавальної традиції, що ще активно функціонувала, зароджувалися риси нового творчого методу, що виявлялися у вигляді нового способу розробки старих тем – у бароковій емблематичності.






Земля і людина за повістю.
Емблематизм у поезії Джона Донна