Гріх і спокута (за романом «Вершинки»)
Новелу «Подвійне коло» із роману Ю. Яновського «Вершники» можна назвати ще одним «листом у вічність». Про що цей лист? Насамперед, про трагедію людської душі, що переступила святі закони Господніх заповідей і вчинила непрощенний гріх – братовбивство.
Довгий час радянська літературознавча критика водила нас манівцями навкруг цього самобутнього роману, трактувала його як твір, пройнятий пафосом героїки громадянської війни. Сьогодні ми маємо змогу поглянути на це художнє полотно з позицій гуманізму, людяності, народної моралі й етики.
Має
Брати Половці, сини «чесного чорноморського рибалки» Мусія Половця, визначилися на своєму життєвому шляху ще до початку революції; жили відповідно до своїх уподобань,
Родина Половців була по-своєму щаслива. Старий батько, людина мужня й мудра, вчив своїх синів щиро поважати родинні традиції, бо «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».
Усі ми, безперечно, розуміємо, що значить злагода в сім’ї, адже це державна структура. Міцна родина – міцна держава. Це істина. Тому кожен усвідомлює, що сім’я – це святе, недоторкане, міцне, чисте, вічне.
Революція, прогримівши над нашою землею у жовтні 1917-го, розвела людей в різні боки, поділила на табори, що ворогують між собою. Доля братів Половців у цей важкий, трагічний період історії склалася відповідно до їхніх поглядів, і це призвело до розриву родинного кола.
У поєдинках брати, відчуваючи один до одного люту ненависть, розбурхану різними політичними силами, вбивають один одного. Живими лишаються тільки Іван та малий Сашко, і це було історично достовірно: перемогла революція.
Але якою ціною дісталася ця перемога?! Безбожною! Брат ішов проти брата, батько проти сина, рід проти роду. Забули сини батькову науку і гірко та страшно поплатилися за це десятиріччями бездуховності, моральної нікчемності, жорстокості, безсоромності, підлоти, розстрілів, підозр, концтаборів…
Тяжко спокутують українці непростимий гріх. Яновський передбачав таку розплату, а тому застерігав нас від нехтуваннями святими заповідями, закликав берегти в собі людяність і не втрачати її заради якоїсь нереальної і нездійсненної ідеї, що несе людям смерть і нещастя.