Голодомор років у романі “Марія” Уласа Самчука
1933 року світову громадськість приголомшило нечуване в історії лихоліття, яке звалилося на голову українського народу – організований сталінсько-більшовицькою системою СРСР голодомор, що призвів до зменшення українців на одну п’яту, – сучасні дослідники обчислюють кількість жертв порядком 7,5-8 мільйонів. Психічні відхилення мертвих канули в небуття разом із їхніми виснаженими тілами. Зранена психіка живих залишилася на все життя. її ж вони передають своїм нащадкам, навіть тоді, коли б їм цього не хотілося.
Улас Самчук належав до
Історія української діаспори розподіляється на три основні періоди: 1921-1940 роки, коли Західна Україна знаходилася під владою Польщі, 1941-1945 роки, коли діти перших еміґрантів поверталися на Україну, сподіваючись на національне відродження під фашистською владою, та 1945-1954 роки, період заснування літературного об’єднання “Мистецький Український Рух” (МУР), яке дало початок систематизованому літературному життю в еміграції.
Головними цілями діаспорян було створення “великої літератури”, себто творів світового рівня
Діаспорним письменникам була притаманна глибока релігійність. Вони розуміли історію українського народу в дусі страдницького шляху Христа на олгофу, тому, на відміну від світських історико-політичних тлумачень поетів-шістдесятників, Самчук запропонував релігійну версію трагедії голодомору.
“Марія” – найсенсаційніший твір письменника та перший художній документ української літератури про голодомор. Для розкриття теми автор використав жанр Житія Святих. Найпопулярніші джерела цього жанру – давня поема “Ходіння Богородиці (себто Діви Марії) по муках” (про що зазначає й назва роману) та страдницькі подвиги християнських Святих (Зосими, Саватія та ін.)
Початок твору – звичайне селянське життя з його щоденними турботами й радощами. Коханого Марії Корнія забирають до російського флоту, де він пробув сім років, ставши за цей час учасником нещасливої для Росії війни з Японією. Не одержавши від свого коханого жодного листа, Марія подала рушники Гнатові, парубкові тихої, але наполегливої натури, невгамовному хазяїнові.
За роки служби Корній нахапався того, що стало визначним у характері його середульшого сина Максима, – зневаги до рідної мови, бездумності та жорстокості. Але любов Марії (після повернення Корнія вона покинула Гната, вийшла заміж удруге за того, кого любила по-справжньому), невсипуща праця на землі – повернули його у звичайне селянське русло.
Тут сюжет скріплений таємницею. Коли Корній та Марія сп’ялися на ноги, хтось у Великодню ніч підпалив їх нову хату, клуню, хліви – усе обійстя. Перед самою Маріїною смертю приходить до неї старенький чернець, колишній її чоловік Гнат, і просить у неї прощення за свій злочин. Усвідомлюючи необхідність прозвітувати про нього перед Найвищим Судом, Гнат відчуває потребу у спокуті.
У фінальній сцені відбувається досить часте в українських творах дійство: Корній рубає сокирою свого сина-відступника, котрий пиячить із подібними до себе в той час, коли його мати помирає з голоду. У вчинкові Корнія відбилася життєва позиція Самчука, його віра в людську волю до життя аж до останнього подиху.
Таким чином, голодомор у розумінні письменника – закономірне звірство сталінської влади. Він є також і розплатою за людські гріхи: нехтування Марією шлюбним обов’язком, зроблений нею аборт, підпалення Гнатом Корнієвого хазяйства, а найголовніше – фатальну прихильність Максима до більшовицького ладу. Написаний “по гарячих слідах”, роман не містить чітких рецептів виходу з кризи. Але Самчук покладається на силу самого життя, яке не дозволить людям втратити Божу подобу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)