Гоголівська п’єса “Ревізор” на сценах театрів миру
Суперечки навколо спадщини Гоголя, що не припиняються дотепер, строкатість оцінок, властива концепціям творчості письменника (від натуралізму до сюрреалізму й екзистенціалізму),- красномовне свідчення актуальності художньої й філософської спадщини письменника. Гострі дискусії викликає також питання про особливості гоголівського реалізму
Творчість Гоголя – найважливіший етап розвитку російської літератури, зв’язана зі становленням і твердженням принципів реалістичної естетики. Гоголь коштує в джерел натуральної школи, що
У сучасному літературознавстві існують поняття про пушкінський і – відмінному від нього – гоголівському періодах розвитку літератури. Характерні риси обох періодів виявилися вже на рубежі 30-40-х років, коли з усією визначеністю окреслився новий художній етап, названий згодом гоголівським. Чимала роль в аналізі цього явища належить В. Г. Бєлінському, хоча він у статтях 30-х років схильний був недооцінювати останній період творчості Пушкіна. Досить послатися на оглядову статтю “Про росіянці повісті й повістях м. Гоголя”, у якій критик залишив без уваги пушкінські “Повести Белкина” і “Пікову даму”. У центрі огляду – перші три збірники молодого Гоголя, що повідомляє лідером сучасної йому літератури. І тільки в критичних роботах 40-х років Бєлінський приходить до об’єктивної оцінки внеску Пушкіна в розвиток реалізму й тим самим переглядає свої більше ранні судження. Але ідея сама по собі вкоренилася й продовжувала жити
У Нікарагуа поставив цю комедію Гоголя театр імені Рубена Дарио. Це єдиний театр у країні. “Два роки тому,-розповідає режисер і директор трупи Лусеро Милан,- ми прочитали “Ревізора” Гоголя. П’єса нам дуже сподобалася дивно яскраво виписаними характерами персонажів, діалогами, ідеєю, а головне – її гостро сучасним звучанням. Варто поміняти прізвища, костюми, час і місце дії – і й можна представити, що, усе відбулося в Нікарагуа”. : Година й сорок хвилин ішов спектакль. Прості никарагуанци з інтересом стежили за подіями, чисто по-латиноамерикански реагували на репліки. А коли герої комедії застигли в німій сцені, пролунав грім оплесків. “Ми зрозуміли, що до класики можна й потрібно звертатися,- говорив Л. Милан,- що вона має величезне виховне значення для нашого народу, близька й зрозуміла йому”.
Зовсім виразно висловився із цього приводу радянський літературознавець Г. А. Гуковский: “Коли говорили про пушкінський період, мали на увазі головним чином 1820-і роки, тим більше, що пушкінська творчість 30-х років бути недостатньо представлено в пресі, попросту недостатньо відомо як читачам, так і критикам. Так, по суті, так воно й було: оскільки в 20-і роки саме Пушкін здійснював рух російської літератури вперед, це й був по перевазі пушкінський період. І хоча Пушкін органічно ввійшов і в новий період, що відзначив 30-і роки, період більше демократичний, “соціальний” і руйнівний, все-таки цей період виявився пов’язаним з образами нових богів, відкрито, майже зухвало його що виражали, з образами Гоголя й Лєрмонтова – насамперед, звичайно, Гоголя” .