Філософський зміст поезії Некрасова
Некрасова можна по праву назвати народним поетом. Ще до нього Пушкін і Лєрмонтов заявили про своє співчуття селянству. Але тільки некрасовская поезія воістину відкрила читачеві духовний мир російського селянства, виразила його потреби, прагнення, ідеали
Неослабний інтерес поета до життя народу, до життя країни у всіх її проявах привів до розширення тематики його лірики. Теми його віршів перегукуються між собою. Образ революціонера – борця створюється Некрасовим для того, щоб вести вперед Батьківщину, щоб боротися за народ. Основна
Я ніколи не думала, що є такий поет, що відданий своїм поглядам до кінця життя. Некрасов не піддався “мінливій моді”. П’ятнадцять років свого життя поет присвятив поемі “Кому на Русі жити добре”.
Писати він почав в 1863 році, після скасування кріпосного права. Некрасов неравнодушно ставиться до всіх змін, які відбуваються в народі. Тому що скасували кріпосне право, то автор показує, що ж буде робити після цього народ. А народ шукає
У десятому класі я відкрила для себе нові сторони в поезії Некрасова. Взагалі, я відкрила для себе нового поета. Раніше я й не могла припустити, що Некрасов такий цілеспрямований поет. Він всіма силами намагався домогтися того, щоб народ його почув. Некрасов зовсім не хотів устати на чолі якого-небудь народного повстання або, наприклад, вимагати щось від держави від імені народу. Він тільки хотів направити селян на правильний шлях. Але вони його не слухали, не хотіли слухати. Вони боялися поему “Кому на Русі жити добре” для того, щоб показати, що народ, взагалі, не дурний і хоче домогтися правди, і може це зробитися
У поезії Некрасова я побачила не тільки глибокий філософський зміст і актуальні теми того часу, але й художні особливості, за допомогою яких поет домагається чіткості своїх добутків. Це й усілякі епітети, порівняння, протиставлення, “мовці” прізвища, назви сіл (поема “Кому на Русі жити добре”). Все це, сполучаючись, дає нам можливість побачити образ теперішнього поета, поета з великої букви. Недарма, коли поет прочитав Бєлінському свій вірш “У дорозі”, у того заблискали ока, воно кинувся в Некрасову, обійняв його й ледве не зі слізьми викликнув: “Так чи знаєте ви, що ви поет, і поет щирий?”.
Щось нове в поезії Некрасова можна відкривати протягом всього, життя перечитуючи його добутку знову й знову. Так що, сподіваюся, це ще не все, що я побачила в поезії Некрасова
Ні, мабуть, жодного поета, у творчості якого відсутня пейзажна лірика. Адже вміння відчувати красу природи, бачити її неповторну принадність у постійно мінливих картинах, по-моєму, є необхідною приналежністю поетично обдарованої людини. Кожний художник по-своєму бачить ті самі пейзажі, змушуючи нас відчути сліпучу красу морозного зимового ранку, насолодитися розкішними фарбами осіннього лісу, побачити могутнє весняне відновлення природи
У лірику Некрасова є багато чудових пейзажних замальовок, які говорять про глибоку й ніжну любов поета до рідної землі. Але природа в Некрасова не існує окремо від людини, вона постійно пов’язана з його почуттями й переживаннями, тобто вона завжди супроводжує людині.
Тому в Некрасова майже немає віршів, повністю присвячених природі. Яка ж роль пейзажу в добутках поета? Щоб відповісти на це питання, звернемося до раннього вірша Некрасова “Батьківщина”. Спогаду про дитинство воскрешають у пам’яті автора “темний, темний сад”, “сірий, старий будинок”, що тепер “порожній і глухий”. Гранично скупий і лаконічна мова, непривабливий пейзаж, позбавлений звичних ідилічних настроїв, які звичайно офарблюють спогаду про дитячі роки. Але в некрасовской “Батьківщині” “знайомі місця” нагадують лише про огидне поміщицьке життя, повної “безглуздого чванства, розпусти брудного й дрібного тиранства”. Алеї темного саду нерозривно зв’язуються в пам’яті ліричного героя з “хворобливо-сумним” виглядом гаряче улюбленої матері, погубленої деспотом-батьком. Зрозумілої стає остання строфа вірша, де поета не засмучують, а радують сліди руйнування старої поміщицької садиби
З відрадою бачу я, що зрубано темний бор
У літню спеку, що млоїть, захист і прохолодь,
И нива випалена, і праздно дрімає череда,
Похнюпивши голову над висохлим струмком,
И набік валиться порожній і похмурий будинок
Загибель цього старого “дворянського гнізда” символізує знищення всього того, що ненависно поетові в кріпосницькій Росії – деспотизму, гноблення, рабства. Виходить, пейзаж тут ще більше збільшує похмурі картини сучасної поетові дійсності, допомагаючи з найбільшою силою виразити його відношення до неї. У некрасовских віршах 40-х років пейзаж завжди похмурий і сумний. Цьому стану смутку й туги найбільше відповідають осінні картини, які найчастіше зустрічаються в пейзажній ліриці поета
Тужливий вітер жене
Стаю хмар на край небес.
Ялина надламана стогне,
Глухо шепотить темний ліс
Використовуючи такі образотворчі засоби, як епітети й уособлення, автор наділяє природу людськими почуттями й переживаннями. Безнадійністю, страхом і смиренністю віє від цієї сумовитої осінньої картини, що мимоволі викликає асоціації з таким же тяжким станом російського народу. Тими ж темними фарбами малює поет осінній пейзаж у вірші “Псове полювання”, тісно пов’язаний з його ідейним змістом. У центрі вірша – зображення дикої забави пана, від якої страждають селяни, тому що в них грасують посіви, гублять худобу. Похмурий розпач мужиків підкреслює непогожа осіння погода:
Мороком запнуті небо й далечінь,
Вітер осінній наводить сум;
По небу хмари похмурі жене,
По полю листи – і жалібно стогне…
Розпачем і безвихідністю пронизаний образ-пейзаж у вірші “Незжата смуга”. Осиротіла земля марне чекає свого хазяїна, що зломлений непосильною виснажливою працею
Пізня осінь. Граки полетіли,
Ліс оголився, полючи спорожніли,
Тільки не стисла смужка одна…
Смутну думу наводить вона
Шепіт дозрілих колось, які комусь забирати, розповідає сумну повість про долю селянина, погубленого нестерпними умовами життя. Безнадійно хворий орач так і не з’являється у вірші, але здається, що чуєш його тужливу пісню, бачиш, як він задумливо крокує по смузі, налягаючи на соху
Природа в Некрасова небайдужа до людських страждань, вона вболіває разом з усім російським народом про його нещасну долю. В “Залізниці” дія відбувається теж пізньої восени. Але картина природи, що відкриває вірш, наповнена вже іншим, бадьорим, радісним настроєм
Славна осінь! Здоровий, ядрений
Повітря втомлені сили бадьорить
Лід незміцнілий на річці студеної
Немов як, що тане цукор лежить
Тут пейзаж грає іншу роль. Прекрасна картина росіянці осіни, у якій “немає безобразья”, протиставляється тим беззаконням, сваволі, насильству, які панують у житті людей. В 60-е роки пейзажна лірика Некрасова здобуває нове звучання. Природа вливає в ліричного героя нові сили, наповнює його бадьорістю, жагучим бажанням волі, спрагою теперішньої великої справи. У вірші “Лицар на годину” осіння природа радує око зеленіючою гладдю, золотою долиною льнов, “величним військом стогів”. Це новий настрій, пов’язане з надією, що з’явилася, поета на корінні перетворення в житті Росії, знаходить своє вираження в тім, що вперше в некрасовской ліриці з’являється вірш, присвячене весні, – “Зелений Шум”. У ньому ця сама радісна пора року символізує не тільки пробудження й відновлення природи, але й початок нового щасливого й вільного життя
Шумить тростина мала,
Шумить високий клен…
Шумлять вони по-новому,
По-новому, весняному…
У вірші “Будинку – краще!” з особою силоміць зазвучали патріотичні мотиви, гаряча любов до батьківщини, її могутнім лісам, безкрайнім полям. Некрасовские пейзажі зігріті авторською любов’ю до тої єдиної країни, у якій він може бути поетом, що мила й дорога його серцю.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)