Твір на тему: Природа в поезії Некрасова

Роль пейзажу в лірику Некрасова чи навряд можна назвати традиційної. Картини природи, рідної землі допомагають поетові висловити свої патріотичні почуття. Некрасов не просто любується красою російської природи, але бачить у ній джерело життя, натхнення. Більше того – образ рідної землі в його творчості пов’язаний з її історією, з її сьогоденням і майбутнім. Тому в поетичній спадщині Некрасова важко знайти вірші, повністю присвячені зображенню природи. Але зате як близькі в-його життя природи, людини й Росії!

Життя людини й природи

нероздільна. І в красі, у моці російської землі Некрасов черпає сили для життя, для роботи: Мати-Природа! Іду до тебе знову З повсякчасним желаньем моїм ~ Заглуши цю музику злості, Щоб душа відчула спокій И око, що прозріло, могло б Насолодитися твоєю красою, Некрасов присвячує свої рядки простій, невибагливій красі російської природи. У ній немає екзотики, але вона – частина життя російської людини, частина його душі. Тужливий вітер жене Зграю хмар на край небес. Ялина надламана стогне, Глухо шепотить темний ліс. На струмок, рябий і строкатий, За листком летить листок

И струменем, сух і швидкої, Набігає холодок

Я думаю,

кожна людина, що живе в Росії, не раз бачив такий суворий і такий рідний пейзаж. Некрасова не приваблює краса чужих земель

У Європі зручно, але батьківщини пещення Ні із чим не порівнянні!

Тому він складає пісні не про “небеса чужої вітчизни”, а про свій рідний куточок. Близької кожній російській людині картиною осіни відкривається вірш Некрасова “Залізниця”:

Славна осінь! Здоровий, ядрений Повітря втомлені сили бадьорить; Лід незміцнілий на річці студеної Немов як, що тане цукор, лежить… У відбиті Некрасовим картинах рідної землі часто переглядають політичні настрої поета. Відомо, що він був затятим супротивником кріпосництва й обвинувачував самодержавний лад у затурканості й нелегкій долі селян. Тому ми не дивуємося, що поета радують сліди руйнування старої поміщицької садиби:

З відрадою бачу я, що зрубано темний бор – У літню спеку, що млоїть, захист

І прохолодь, – И нива випалена, і праздно дрімає

Череда,

Похнюпивши голову над висохлим струмком, И набік валиться порожній і похмурий будинок. У цьому пейзажі сучасної Некрасову Росії жваво передаються події того часу, приведшие до розрухи й запустіння у дворянських будинках. Поета не засмучує це, навіть навпроти. У нашого сучасника ця картина чи навряд може викликати таке ж почуття – вуж занадто часто в різних куточках Росії ми й сьогодні можемо побачити такий пейзаж. І боляче стає за те, що в землі немає хазяїна

Треба сказати, що Некрасов дійсно підкорив всю свою творчість ідеї служіння своїй країні, народу (“Поетом можеш ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний”). Тому найчастіше настільки похмурий його пейзаж. Природа в Некрасова небайдужа до людських страждань, вона вболіває разом з усім російським народом. А самого Некрасова, як нікого іншого, можна назвати народним співаком. Ну хіба цей не опис селянських страждань?

Мороком запнуті небо й далечінь, Вітер осінній наводить сум; По небу хмари похмурі жене, По полю листи – і жалібно стогне… А якою безвихідністю пронизаний пейзаж у вірші “Незжата смуга”! Земля чекає свого хазяїна, що виснажений непосильною працею:

Пізня осінь. Граки полетіли, Ліс оголився, полючи спорожніли, Тільки не стислі смужка одна… Смутну думу наводить вона, Уже з юнацького років Некрасов зрозумів, що “те серце не навчиться любити, що утомилося ненавидіти”. І його серце не утомлювалося ненавидіти те, що не давало його батьківщині жити щасливо. Любов до батьківщини, подяка їй Некрасов проніс через все своє життя:

Всі роокь навкруги, як степ живаючи, Ні замків, ні марей, ні гір… Спасибі, сторона “рідна, За твій лікуючий простір!






Право називатися людиною.
Твір на тему: Природа в поезії Некрасова