Зміст вірша Некрасова “Слухаючи жахи війни”

Микола Олексійович Некрасов – поет дивно проникливої ліричності, глибокої теплоти й ніжності. Його вірші, частіше смутн і мелодійні, нагадують народні пісні, що розповідають про життя простої людини, його стражданнях і сумах. Вірш “Слухаючи жахам війни…”, присвячене Кримській війні 1853-1856 років, звучить разюче сучасно. Проходять роки й десятиліття, століття поміняють один одного, а мир людей дивно постійний у своїх оманах. Війни не припиняються на землі, вони стали кровопролитнее, страшнее, чим бачені поетами й письменниками XІX століття

З

першого ж рядка чується безкомпромісне відношення художника до війни – безглуздій бойні, яку можна й треба уникнути:

Слухаючи жахам війни,

При кожній новій жертві бою…

Відмінно розуміючи й розуміючи причину цього страшного явища, люди не хочуть його зупинити. І ллють “святі, щирі сльози” зовсім неповинних, беззахисних і слабких. Напевно, мир збожеволів, якщо нічому не вчиться, а продовжує платити страшну ціну молодими людьми, що ще не пожили, що не встигли порадіти буттю, хлопчиками, що йдуть на смерть, що не встигли навіть залишити про себе істотну пам’ять. Читаючи вірш Н. А. Некрасова “Слухаючи

жахам війни…”, дивуєшся його універсальності. Добуток разюче своєчасне, воно нагадує живучої про неминущу цінність життя, здається, тільки матері, що дають життя, розуміють її святе призначення. А безумці, що втягують нові покоління у війни, нічого не хочуть розуміти. Не чують голосу розуму. Скільком російським матерям близько й зрозуміло цей вірш:

Одні я у світі підглянув

Святі, щирі сльози –

Те сльози бідних матерів!

Їм не забути своїх дітей,

Загиблих на кривавій ниві…

Невелике, усього в 17 рядків, вірш вражає глибиною гуманізму, укладеного в ньому. Мова поета лаконічна й простий, немає розгорнутих і складних метафор, лише точні епітети, що підкреслюють задум художника: справи – “лицемірні”, раз не ведуть до припинення воєн, лише сльози “щирі”, і щирі вони “одні”, все інше – неправда. Страшний висновок поета, що забуде й друг, і дружина – їх він також зараховує до “лицемірного” миру

Закінчується вірш порівнянням у фольклорному стилі матерів з пониклою плакучою вербою. Використання фольклорного образа повідомляє добуток узагальнююче значення: не про одну Кримську війну воно – про всіх, послу яких ридають матері й сама природа:

Не підняти плакучій вербі

Своїх галузей, що поникнули…

Вірш написаний від першої особи, така форма дозволяє авторові звертатися до читачів як до близьких людей, що добре розуміють те, про що поет хоче їм сказати. Це послання з його далека в наше неспокійне й лихоліття

У віршах Некрасова домінують теми, пов’язані з найгострішими соціальними проблемами сучасності, з життям селянства, міських низів. Цивільний зміст своїх віршів і поем Некрасов уважав більше важливим, чим їх естетические якості, що знайшло вираження в знаменитій віршованій декларації:

“Поетом можеш ти не бути,

Але громадянином бути зобов’язаний”

Некрасовский ліричний герої – це насамперед громадянин і поет-трибун, всі помисли якого спрямовані до однієї мети – розбудити в сучасниках співчуття до пригнобленого й страждаючий пароду (“…юрби нагадувати, що бідує народ”), показати життя очами народу..

У вірші “Учорашній день, у годині шостому…” Некрасов зображує епізод з міського життя: на Сінній площі він стає Свідком того, як молоду селянку піддають тілесному покаранню. Приниження й біль безправних людей – от, по Некрасову, справжній спонукальний мотив до творчої дії:

Ні звуку з її грудей,

Лише бич свистав, граючи…

И Музі а сказав: “Дивися!

Сестра твоя рідна!

Останні рядки вірша, що звучать як клятва, підтверджені всією творчістю поета. Його Муза найвищою мірою демократична, звернена до народного світорозуміння, не страшиться проникати в самі темні “кути” селянського життя й міських низів, у душу простолюдина

У своїй творчості Некрасов прагне пережити “народний біль” і висловити “народну правду” з позицій самого народу. У багато чого віршах Некрасова ліричний герой – проста людина. Наприклад, у вірші ” чиЇду вночі по вулиці шумної…” від імені такого героя розказана трагічна історія жінки, змушеної піти на панель, щоб купити гробик для дитини, що умерли від голоду й хвороби. Оповідач “похмурий і озлоблений”, він неспроможний допомогти жінці, і утішає себе лише тим, що незабаром смерть припинить і його, і її мучення:

З горя так з голоду завтра ми обоє

Так само глибоко й солодко заснемо;

Купить хазяїн, із проклятьем, три труни

Разом звезуть і покладуть рядком…

Зображуючи народне життя, Некрасов використовує різні художні форми. Його ліричне “я” те зливається з голосом людини з народу, то звучить самостійно. У вірші “У дорозі” ліричний образ поета ще відсторонений від свідомості ямщика. Голос ямщика й голос автора звучать тут роздільно, а у вірші “Школьник” – зливаються:

– Ну, пішов же, заради Бога!

Небо, ялинник і пісок –

Невесела дорога…

Агов! сідай до мене, дружок!

Ці слова належать одночасно й росіянинові дворянинові, що випливає проселочной “невеселою дорогою”, і ямщику-селянинові, що поганяє втомлених коней. Народний мовний склад, народні інтонації, засвоєні некрасовским ліричним героєм, не просто зближають автора з народною свідомістю, але дозволяють відчути духовну й моральну єдність російського демократа й російського селянина

Біль за пригноблених і скривджених (“…Де народ – там і стогін”) пронизує більшість творів Некрасова. У ряді його добутків цей біль усвідомлюється як особисте горе поета, передається від імені поета-громадянина:

Надривається серце від борошна,

Погано віриться в силу добра,

Внемля у світі звуки, що панують,

Барабанов, ланцюгів, сокири

В інших віршах і поемах автор знову надає можливість висловити свої образи, дасть “право голосу” самому пароду. В “Залізниці” про страшне життя простих людей оповідають мерці:

Ми надривалися під спекою, під холодом,

З вічно зігнутою спиною,

Жили в землянках, боролися з голодом,

Мерзнули й мокли, хворіли на цингу

Причину несправедливого пристрою життя поет бачить не тільки в жорстокості й нечутливості її “хазяїв”, але й у довготерпінні народу:

Чим була би гірше твоя доля,

Коли б ти менш терпів!

Некрасов тужить, але бурі, що могла б розплескати чашу народного горя, дозволила б Росії вирватися за межі нескінченно триваючої ночі народного безправ’я й приниження:

Задушливо! без щастя й волі

Ніч нескінченно довга

Бура б гримнула, чи що?

Чаша із краями повна!

Ліричний герой Некрасова вчить пас почувати красу й щедрість російського характеру, переживати за біль іншої людини, прагнути до справедливості. У рідкій поетичній чуйності на чуже страждання й чужу радість Некрасов розкрив себе у своїй творчості і як чесний і діяльний громадянин, і як глибоко росіянин поет






Твір на тему що робить людину великою.
Зміст вірша Некрасова “Слухаючи жахи війни”