Філософські поеми Бориса Олійника
Іван Франко своїми творами “Мойсей” і “Смерть Каїна” підняв жанр української філософської поеми на світовий рівень. Для такого ліро-епічного полотна характерна спроба занурення’в надприродні глибини буття, головна ціль – пізнання істини, художнім контекстом тут найчастіше виступає Біблія. Філософській поемі властива глибинна умовність, осягнення філософських глибин, протистояння буття й пізнання.
Одна з найбільших катастроф XX століття – Чорнобиль – поставив сучасну людину перед усвідомленням своєї приреченості
Поему “Сім” визначає зв’язок реального й надприродного. Катастрофа перевернула всесвіт. Перед очима читача проходять картини, повні жаху. Всіма оволодіває роздвоєність. Песимізм переростає у цинізм.
Хто винен? Автор у пошуку відповіді сягає в глибинні основи історії й людського єства.
Перші поетичні збірки Бориса Олійника з’явились в шістдесятих роках. Це був час особливого сплеску поетичного мистецтва. Слово оволодівало душами людей, вело їх за собою.
У чому ж таїна Олійникового вірша? Особливістю поетичної палітри митця є, на мій погляд, вміння поглянути на проблему нетрадиційно, глибоко полемічно. Візьмемо “блукаючий” сюжет подвигу й покари Прометея. Поет вносить у традиційне трактування теми розповідь про практичні суспільні наслідки цього явища:
Ми славим в одах вогнище святе, Та всіх пускать до нього нам ще рано: Адже вогонь, що викрав Прометей, Спалив колись великого Джордано!
У поезії Олійника взагалі дуже часто відчувається прагнення “оземлити” морально-філософські проблеми, наблизити їх до щоденного життя. В поемі “Крило” поет, розмірковуючи над вчинками злодюги, що знищив журавля і тим самим убив небо в душі людини, описує намагання цього героя втекти від страху за своє життя. Та наглухо зачинені двері, вікна, міцні ворота в цього зажерливого хазяїна. І нікуди не втекти. Так конкретними побутовими деталями поет підкреслює моральну глухоту, сліпоту зубожілої людської душі.
У своїх творах Б. Олійник використовує такі жанри, як казка, легенда, міф, притча. Складна морально-етична проблема зв’язку природи і людини розглянута в дещо казковій поемі “Крило”. Часто фантазія митця суміщає сиву давнину і радіофіковану сучасність: на вершину Савур-могили сіли, “як трикутник у полі, три козаки при антені…”. Джинси модернові й волосся до плечей у сучасних юнаків, та вони так хоронять землю від нападу яничарів. У конкретизації оповіді велику роль відіграє використання поетом мовної скарбниці рідного народу, гумору, прислів’їв, фразеологізмів: “Трусив державу обома, яка грушу”, а за ікону “віддав чортам без торгу власну душу”.
Без веселого дотепу неможливо собі уявити поезію Б. Олійника. Лірика поета багата на розмовні інтонації. “Утікаючи від набридлої формальної гладкості вірша, – як зазначає Л. Новиченко, – він навмисне робить його ритмічне дихання нерівним, ускладненим, переривчастим”. Однак індивідуальний голос поета більшою мірою виявляється в стриманості величезного почуття. “Не тліть, а горіть” – ось поетичний лозунг Б. Олійника.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)