Філософські питання в поезії Лєрмонтова
Демон намагається обдурити Тамару, і в нього це виходить, вона вірить йому і його словам. Він дає клятву, що “відрікся від старої помсти” і “відрікся від гордих дум”, він “обсипає” дівчину обіцянками: “Я дам тобі всі, все земне – люби мене!..” Він спокусив її, спричинив, і вона, не в силах пручатися Демонові, віддалася йому. Тамара вмерла… Її “грішна душа” до “грудей хоронителя пригорнулися”, у ній вона шукала спокою, і раптом перед нею став Демон, але вже в іншому обличчі, коли він намагався спокусити Тамару,
И от перед душею Тамари вже хтось іншої, незнайоме їй істота з поглядом, повним ворожнечі й не знаючого кінця злості. Божий суд свершился, Демон переможений, йому ніколи не досягти світла, як би він не намагався. І йому знову прийде скитаться над землею й сіяти зло без наслажденья. Але ж колись він був “щасливим первістком створіння”, він не знав ні зла, ні ненависті, ні нудьги, а зараз він став блукачем, що ніде не зможе знайти спокій і щастя, душу який не можуть торкнути ні краса природи, ні сила прекрасних почуттів, він тільки із презирством може на все це дивитися
А коли Демон побачив чарівну Тамару, він відчув, що його німу душу наповнили інші почуття, вони створили в нього бажання відродитися, стати іншим, “спробувати” нові почуття… І знову провал
Демон в однойменному добутку М. Ю. Лєрмонтова є героєм, що вміє в собі риси характеру злої й ненависної істоти, але після зустрічі з Тамарою в ньому прокидаються нові почуття і якості, які не можуть довго існувати в грішній душі
До старовини й народних обрядів у Лєрмонтова було особливе відношення. Досить буде відзначити, що виховувався він у селі, у бабусі, і з тих пор назавжди полюбив природу, зумів розглянути красу простого селянського життя. Пізніше, поринувши вже у світське життя, у рішення головних і пекучих питань суспільства, Лєрмонтов часто ловив себе на думці:
И якщо як-небудь на мить удасться мені
Забутися-Пам’яттю до недавньої старовини
Лечу я вільним, вільним птахом;
И бачу я себе дитиною;
і навкруги Рідні всі місця: високий панський будинок
И сад зі зруйнованою теплицею…
Велич, мудрість і чистоту старовини письменник хотів зберегти в сьогоденні й донести до майбутнього. Часом художник тужить і жалує про колишню велич російського народу, трохи загубленому в сучасному суспільстві. Згадаємо відомий вірш Лєрмонтова “Бородіно”, де він порівнює предків з богатирями, оспівуючи їх фізичну й духовну силу
Лєрмонтов не виділяв окремих циклів, фольклорні мотиви якось непомітно вливаються й звучать у всій його творчості. От трохи дивно мелодійних назв його добутків, які говорять самі за себе – “Балада”, “Російська пісня”, “Російська мелодія”, “Козача колискова пісня”, “Єврейська мелодія”, “Привітаю тебе, войовничий слов’ян”, “Три пальми” (східне сказання) і т. д.
Народні перекази й легенди супроводжують людину із самого народження, щоб наситити його щиросердечною й природною красою. Непояснена таємниця стародавності як і раніше розбурхує його уяву й надихає у творчості або в житті. У своєму вірші “Дружина Півночі” Лєрмонтов використовував саме цей сюжет
Покрита таїнств легкою сіткою,
Меж скель опівнічної країни,
Вона була нерідко
У роки чарівної старовини,
И Фіна дикі сини
Їй храмини споруджувалися
Всі подорожани й просто цікаві жителі, хто прагнув хоч одним поглядом подивитися на це таємниче божество, умирали. І тільки скальди залишалися непошкодженими:
Вони платили песнопеньем
За полум’яний захвату година
Міркуючи про міфологічні образи у творчості художника, необхідно обмовитися. Як відомо, у Лєрмонтова існує кілька віршів з дуже характерними назвами, такими, наприклад, як: “Мій демон”, “Ангел”, більші добутки – поеми “Демон”, “Ангел смерті”. Але їхні сюжети сходять не до фольклорних мотивів, а скоріше до біблійних легенд і персоніфікують в автора не народні символи або образи, а світові
Однак у Лєрмонтова зустрічаються і язичеські народні образи – відьми, русалки, велетні – це ті потойбічні сипи, які не мають величезної влади над людиною, а лише випробовують, спокушають його, але, буває, і допомагають
Лєрмонтов часто звертався й до тих фольклорним образам, які ніколи не стираються в пам’яті людей, але залишаються насущними, живої й актуальними для людської свідомості за всіх часів – віддана й шляхетна любов (вірш “Незабудка”), повага до своїх предків (“Бажання”), Природа, самобутньо-національні характери, історія народу
У Лєрмонтова є автопортрет у вірші “Російська мелодія”. У ньому автор малює власний образ – співака, але не зі знайомій усім лірою, а іншому рідним і близьким співакові інструментом.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)