Гармонія природи у вірші М. Ю. Лєрмонтова “Люблю я ланцюга синіх гір…”

М. Ю. Лєрмонтов чудово почував природу й точно міг передати свої відчуття. У вірші “Люблю я ланцюга синіх гір…” він описує барвистий захід у горах:

Ярка без світла й червона Спливає через них місяць… або На заході вечірній промінь Ще горить на ребрах хмар И поступитися все бариться він Місяцю – похмурий небокрай…

Кожне слово вірша пронизане настроєм, образом, кольорами. А потім – прагнення, політ, стукіт копит, і завмирає подих:

Один раз при такому місяці Я мчався на лихому коні… …Мрячний місяць і мене, І гриву,

і хребет коня Сребристым блиском обсипав…

Лєрмонтов дуже добре почував ритм життя. Людина стрімка в бажаннях, думках, діях. Але строк його життя короткий, і, вирвавшись із круговерті, можна встигнути побачити, для чого ми породжені.

…И довго так мій кінь летів… І вкруг себе я подивився: Усе той же степ, усе той ж місяць…

Ми крихітна частина природи, її осколок, ми не можемо приборкати неї, хоча вже й вибилися з-під материнського крила. І Лєрмонтов дуже тонко помітив, як місяць Здавалося, дорікала в тім, Що людина зі своїм конем Хотіла панування степів У ту ніч сперечатися з нею! У смерті немає життя, а в житті є природа, а в природі є гармонія, гармонія повинна бути в людині, і така цілісність допоможе нам побачити мир очами Чудового поета Михайла Лєрмонтова.






Твір на тему панас.
Гармонія природи у вірші М. Ю. Лєрмонтова “Люблю я ланцюга синіх гір…”