Спочатку декілька прикладів. Поки ви читаєте ці рядки, на Землі накопичилося ще кілька тисяч тонн відходів, померла від забруднення довкілля людина, зникло кілька гектарів амазонської сельви… Так, втручання людини у справи природи перестало бути власне втручанням, перетворившись на тотальне винищення. Що ми маємо доказати цим природі, чого вимагаємо від неї, стражденної? Спочатку природне середовище було колискою людства, і людство поводилося так, як і треба поводитися немовляті: живилося, бавилося, насолоджувалося спокоєм і затишком
незайманих лісів і полів. Підростаючи, людство навчилося потроху брати від своєї неньки-природи. Так виникла промисловість, яка, химерно розвиваючись та поглинаючи незліченну кількість природної сировини, досягла рівня свого сьогоднішнього розвитку. Але тут настала глобальна криза, наслідків якої виправити не вдасться, здається, ніколи. Проблемами навколишнього середовища перейнялася наука еко-логія і, як кожна наука, спромоглася зробити лише дещо, рятуючи, по суті, Землю від зажерливості людства. Проблеми екології набули світового значення, про них заговорили з найвищих трибун найвідоміші громадські й політичні
діячі світу. Способів порятувати природу, а врешті і людство від глобальної катастрофи існує багато. Кілька десятиліть тому навіть пропонувалося розселити людство по принагідно облаштованих планетах Сонячної системи. Звучали й більш тверезі рекомендації: припинити розвиток ядерної енергетики, зменшити рівень забруднення атмосфери і Світового океану. Сьогодні, коли проблема збереження природи стала нагальною, людство хапається за все, що можна. Та чомусь вирішення проблеми нібито вислизає з рук. Ось нарешті закрили Чорно-бильську АЕС, але об’єкт укриття знаходиться в жахливому технічному стані. Ось провели гучні акції для збереження лісів Амазонії, але й сьогодні у хащах сельви дзижчать пили лісорубів. Здається, крокуючи до вершин цивілізації, ми втратили щось важливе, без чого людина і природа порозумітися неспроможні. Мабуть, головне тут те, що суспільство раз і назавжди перестало відчувати себе часткою Природи. Навчитися ж цьому наново неймовірно важко. Зараз усе гучніше лунають голоси прийти, кінець кінцем, до най-кращого різновиду суспільного ладу – так званого екологічного суспільства, адже це не завадить ні впровадженню демократичних принципів, ні розвитку народів, ні розповсюдженню корисної інформації. В екологічному суспільстві перевагу буде віддано технологіям, які не забруднюють повітря, землю та воду, а енергія буде видобуватися лише з повітря й води, без спалювання мільярдів тон вугілля й газу, без використання небезпечного ядерного палива. Коли це настане?
Сучасна цивілізація набрала дуже швидких обертів, і навіть зменшити швидкість її сповзання до прірви – надважке завдання. Одним із шляхів розповсюдження екологічного мислення може стати створення регіонів, де дотримано всіх принципів екологічного суспільства; в майбутньому такі регіони мають поступово розширюватися, захоплюючи дедалі більші площі. І одного чудового дня вся поверхня Землі зробиться безпечною, затишною, чистою. Ось тоді й настане час лікувати страшні рани, завдані природі людством. Скільки десятиліть, скільки віків витратиться на це, невідомо. Але якщо почати саме сьогодні, чекати доведеться на один день менше.
