Давньогрецька лірика

VІІ – ІV ст. до н. е. – це історичний період, який характеризується неспо­коєм, війнами, міжусобицями. Родові зв’язки розривалися, родючі землі за­хоплювала знать. Безземельні селяни готові були зі зброєю в руках добувати собі шматок поля. У цей неспокійний час героїчні ідеали минулого втрачають прива­бливість, відходять у небуття. У багатьох країнах владу захоплюють тирани. (До речі, словом “тиран” тоді називали людину, яка мала владу, але не мала на неї спадкових прав.)

Новим правителям-тиранам потрібно було встановлювати свій

авторитет. Для надання блиску своїй владі тирани запрошували до себе художників, які прикра шали резиденції правителів, і поетів, які уславлювати їхні імена. Героїчний епос із його повільними розповідями про давноминулі події сприймався як голос учо­рашнього дня, що не дає відповіді на болючі питання нової епохи.

Отже, у VІІ-ІV ст. до н. е. на зміну гомерівському епосу прийшла лірика, яка розкривала внутрішній світ людини, передавала її настрої і почуття. Елліни вико­нували ліричні твори під акомпанемент музичних інструментів, найчастіше дзвін­коголосої ліри – улюблениці Орфея.

Поети-лірики, які жили в

після гомерівську епоху, учили людей стійко перено­сити лихо, протистояти ворогам, цінувати кохання.

Герої творів Архілоха – прості люди, які раділи життю, боялися втратити близьких і рідних, ненавиділи і кохали.

Людина – маленька краплинка в океані життя. Архілох закликає захищати­ся від лиха, боротися з ворогами, бути непохитним у горі і нещасті, але разом із тим поет навчає людей не хвалитися перемогою, уміти стримувати радість і плач, адже людське життя постійно змінюється, на зміну журбі обов’язково на­стане радість.

Архілох нагадує людям, що боги, які управляють життям, часто піднімають із землі вбитих горем, і навпаки – самовпевнені і горді можуть упасти так низько, що стануть жебраками і підуть світом із зігнутою спиною. “Без думок і без мети”.

Архілох є, по суті, першим ліричним поетом, який яскраво, виразно і конкрет­но описує стан людини, її душевні пориви і переживання. Він звертається до бага­тьох жанрів, його твори вирізняються чіткістю форм і виразністю. На батьківщині Архілоха на його честь було споруджено святилище, в якому зберігалися свідчен­ня про його життя і твори

Існує легенда про те, що морські хвилі прибили до берега острова Лесбос ліру загиблого Орфея. Саме на цьому острові народилася геніальна поетеса Сапфо. Вона належала до знатного роду, жила у вигнанні. Однак політичні теми її зовсім не цікавили і ніяк не відбилися на її творчості. Про своє особисте життя поете­са говорить у декількох рядочках, де згадує про кохану дочку Клеїду та про сво­го безпутного молодшого брата Харакса. Поетеса оспівувала кохання. Вона мала палке серце, уміла цінувати “Ласку весни, // Розкіш, красу, // Сонця ясне про­міння”. Її твори легкі й радісні. Закоханому серцю ліричної героїні Сапфо здаєть­ся, що той, хто щасливий сидить біля неї і слухає, і ловить голосу її ніжного бри­ніння, подібний до богів. Любов змушує серце зупинятися в грудях, язик німіти; у вухах чути шум, а очі в цю мить наче нічого не бачать. Закоханий блідне і трем­тить, безсило никне, мов трава пожовкла, коли поряд кохана.

До тематики любовної лірики Сапфо наближаються епіталамії – її весільні пісні, що виконувалися під час обряду і мали фольклорні мотиви.

Про Сапфо складено безліч легенд. В одній із них розповідається, що поетеса через нещасливе кохання заподіяла собі смерть: кинулася в море зі скелі. Та до­стеменно нічого не відомо.

До Сапфо поетами були лише чоловіки. Ця тендітна жінка довела антично­му світові, що жіноча лірика тонше передає найінтимніші людські почуття. І світ оцінив талант Сапфо: її профіль чеканили на монетах, чоловіки мріяли про неї, а Платон назвав її “десятою музою”.

Давньогрецькі міфи і твори писемної літератури, що збереглися до наших ча­сів, саме і є тим джерелом, з якого ми можемо дізнатися про побут, звичаї, куль­туру давніх греків.

Крім того, теми й мотиви античної літератури, так звані “вічні образи”, сюже­ти, протягом віків надихали багатьох письменників на творчість. До нашого часу антична література є предметом осмислення, практичним посібником, який до­помагає розв’язувати морально-етичні проблеми і конфлікти, шо постійно вини­кають у людському суспільстві.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Давньогрецька лірика