Давньогрецька лірика
VІІ – ІV ст. до н. е. – це історичний період, який характеризується неспокоєм, війнами, міжусобицями. Родові зв’язки розривалися, родючі землі захоплювала знать. Безземельні селяни готові були зі зброєю в руках добувати собі шматок поля. У цей неспокійний час героїчні ідеали минулого втрачають привабливість, відходять у небуття. У багатьох країнах владу захоплюють тирани. (До речі, словом “тиран” тоді називали людину, яка мала владу, але не мала на неї спадкових прав.)
Новим правителям-тиранам потрібно було встановлювати свій
Отже, у VІІ-ІV ст. до н. е. на зміну гомерівському епосу прийшла лірика, яка розкривала внутрішній світ людини, передавала її настрої і почуття. Елліни виконували ліричні твори під акомпанемент музичних інструментів, найчастіше дзвінкоголосої ліри – улюблениці Орфея.
Поети-лірики, які жили в
Герої творів Архілоха – прості люди, які раділи життю, боялися втратити близьких і рідних, ненавиділи і кохали.
Людина – маленька краплинка в океані життя. Архілох закликає захищатися від лиха, боротися з ворогами, бути непохитним у горі і нещасті, але разом із тим поет навчає людей не хвалитися перемогою, уміти стримувати радість і плач, адже людське життя постійно змінюється, на зміну журбі обов’язково настане радість.
Архілох нагадує людям, що боги, які управляють життям, часто піднімають із землі вбитих горем, і навпаки – самовпевнені і горді можуть упасти так низько, що стануть жебраками і підуть світом із зігнутою спиною. “Без думок і без мети”.
Архілох є, по суті, першим ліричним поетом, який яскраво, виразно і конкретно описує стан людини, її душевні пориви і переживання. Він звертається до багатьох жанрів, його твори вирізняються чіткістю форм і виразністю. На батьківщині Архілоха на його честь було споруджено святилище, в якому зберігалися свідчення про його життя і твори
Існує легенда про те, що морські хвилі прибили до берега острова Лесбос ліру загиблого Орфея. Саме на цьому острові народилася геніальна поетеса Сапфо. Вона належала до знатного роду, жила у вигнанні. Однак політичні теми її зовсім не цікавили і ніяк не відбилися на її творчості. Про своє особисте життя поетеса говорить у декількох рядочках, де згадує про кохану дочку Клеїду та про свого безпутного молодшого брата Харакса. Поетеса оспівувала кохання. Вона мала палке серце, уміла цінувати “Ласку весни, // Розкіш, красу, // Сонця ясне проміння”. Її твори легкі й радісні. Закоханому серцю ліричної героїні Сапфо здається, що той, хто щасливий сидить біля неї і слухає, і ловить голосу її ніжного бриніння, подібний до богів. Любов змушує серце зупинятися в грудях, язик німіти; у вухах чути шум, а очі в цю мить наче нічого не бачать. Закоханий блідне і тремтить, безсило никне, мов трава пожовкла, коли поряд кохана.
До тематики любовної лірики Сапфо наближаються епіталамії – її весільні пісні, що виконувалися під час обряду і мали фольклорні мотиви.
Про Сапфо складено безліч легенд. В одній із них розповідається, що поетеса через нещасливе кохання заподіяла собі смерть: кинулася в море зі скелі. Та достеменно нічого не відомо.
До Сапфо поетами були лише чоловіки. Ця тендітна жінка довела античному світові, що жіноча лірика тонше передає найінтимніші людські почуття. І світ оцінив талант Сапфо: її профіль чеканили на монетах, чоловіки мріяли про неї, а Платон назвав її “десятою музою”.
Давньогрецькі міфи і твори писемної літератури, що збереглися до наших часів, саме і є тим джерелом, з якого ми можемо дізнатися про побут, звичаї, культуру давніх греків.
Крім того, теми й мотиви античної літератури, так звані “вічні образи”, сюжети, протягом віків надихали багатьох письменників на творчість. До нашого часу антична література є предметом осмислення, практичним посібником, який допомагає розв’язувати морально-етичні проблеми і конфлікти, шо постійно виникають у людському суспільстві.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)