Цикл Гейне “Книга пісень”
“Де співають – залишайся жити: злії люди не знають пісень”. Пісні кохання Генріха Гейне. “Де співають – залишайся жити: злії люди не знають пісень”, – написав якийсь великий німецький поет Генріх Гейне. Його поезією захоплювалися у Європі, Росії і Америці – багатьом людям Гейне відкрив красу німецької мови, німецької літератури і мистецтва. Вірші Гейне перекладали, їх поклали на музику ошатні композитори. Сьогодні це перлини світового музичного мистецтва. Єврейський хлопчик з Дюсельдорфа, Гейне почав писати вірші у 12 році
Тут Гейне одружився з чарівною квіткаркою, і тут важко захворів. Гейне залишив по собі
Цикл Гейне “Книга пісень” – плід десяти років праці над віршами, які відомі разили всі зміни настрою закоханої людини, усю любов поета до чарів німецької природи. У його віршах, які так легко покласти на музику, використано обрані, характерні романтичній поезії: тут і романтична природа, і квіти, і солов’ї, і видіння, і морська стихія, східні мотиви…
На крилах пісні полину З тобою в далину, На Гангову долину, В країну чарівну. Сади червоноквітні Там в місячнім світлі цвітуть, Там лотоси привітні Сестричку милу ждуть.
Кохання у Гейне нерозривно пов’язане із стражданням, із самотнім житгим, із песимістичним сприйняттям світу. Це цілком у дусі романтизму, представники якого оспівують нещасливе кохання.
З пісень моїх плине отрута, Інакших не знаю я, Бо в серці у мене змії І ти, кохана моя.
Улюблена квітка, не раз оспівана Гейне – лотос, священний символ кохання на Сході. Поет присвятив їй рядки вірша “Боїться квітка лотос…”.
Коли ж коханок місяць Промінням розбудить її, – Назустріч йому розтуляє Вона пелюстки свої…
Один з найвідоміших у світі віршів Гейне став народною піснею – це “Лоролея”, поетичний переказ давньої німецької легенди про золотоволосу дівчину-русалку, яка співала на скелі Лурлей. Її чарівний спів зачаровував рибалок, які гинули у вирі Рейну.
Юнака і човник, знаю, Накриє хвилями Рейн; І кожний життя втрачає Від співу Лорелей…
У першому циклі – “Страждання юності” – Гейне використав весь арсенал поета-романтика – таємничі містичні персонажі, сили пекла, мерці, які оживають, контрасти почуттів. Він, як і інші німецькі романтики не створював новий у своїй уяві, але знаходив натхнення в існуючому світі – навколишніх річках, деревах.
Хочу я податись в гори, Де хати на кручах мріють, Де зітхають вільно груди І вітри на волі віють…
Другий цикл – “Ліричне інтермеццо” – процес примирення Поета-романтика її життям, його негараздами і втратами. Це печаль за коханою жінкою. У третьому циклі образ коханої жінки змінюється образом Батьківщини – втраченої, поверненої. Цикл так і названий – “Повернення на Батьківщину”. Ліричний поет повертається у рідний край, за його плечима страждання життя.
Останній цикл збірки названий “Північне море” – гімн чарівній німецькій природі, написаний незвичним для німців того часу верлібром, який найкраще передавав шепіт та ритм морських хвиль, що напливають і відходять від берега. Це цілковита єдність із всесвітом, без почуттів, страждань, мудрування. Третій цикл – гімн людині-філософу, яка нарешті зрозуміла сенс життя, здобула віру у майбутнє щастя людства.
Садівника годує лопата Злидень клюкою стука… А я стрижу дукати З любовної пісні звука…
Гейне створив у своїх “Піснях” образ нового героя – дещо романтичного, “що саркастичного та насмішкуватого – але такого привабливого у своїй відкритості, своїй відвертій людськості. Сам Гейне називав себе “останнім романим принцем” своєї “неромантичної епохи”. Та для наступних поколінь своїх читачів він залишився натхненним співцем Кохання і Німеччини, співцем найвиищих людських почуттів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)