“Книга пісень” – інтимна сповідь Ф. Петрарии

Кохання – найсвітліше людське почуття, що робить життя наповненим і зміс­товним. Воно надихає закоханих на благородні подвиги, на створення шедеврів мистецтва, витончені вірші.

Італійський поет Ф. Петрарка одного весняного дня зустрів у церкві Св. Клари в Авіньйоні прекрасну незнайомку. Лаура, так звали цю вродливу жінку, полони­ла душу і серце поета. Він покохав її й оспівував свою Лауру протягом двадцяти одного року за її життя та ще десять років після смерті коханої. Вірші, присвячені коханню до Лаури, склали збірку “Канцоньєре”

(“Книга пісень”). Цю збірку на­зивають ліричною сповіддю Петрарки, бо в ній він відверто розповів світові про те, що відбувалося в його душі.

Лаура не відповіла поетові взаємністю. Та його почуття не стає від цього менш палким. Петрарка благословляє долю за той день і час, коли він зустрів кохану:

Благословенні будьте, день і рік, і мить, і місяць, і місця урочі, ” Де спостеріг я ті сяйливі очі, Що зав’язали світ мені навік!

На схилі віку Петрарка сказав, що кохання до Лаури було для нього провід­ною зорею. Думки про неї надихали поета на найкращі творчі звершення. Поет вдячний своїй коханій за глибину

своїх переживань, за натхнення, яким обдару­вала Лаура його:

Благословенні будьте, серця рани, І вимовлене пошепки ім’я Моєї донни?- ніжне і кохане. І ці сторінки, де про неї я Писав, творивши славу, що не в’яне, – Й ти, неподільна радосте моя!

Любов до земної жінки не тільки наповнює душу поета, а й змінює ставлення закоханого до навколишнього світу. Він стає поетові набагато милішим і прекрас­нішим через те, що на цій землі живе його люба Лаура:

О краю мій, о ріки голубі. Ви омиваєте Лаури очі, їх блиск перебираючи собі, Прекрасні ви в своєму, непорочні!

І цей же світ перестає радувати Петрарку, коли із нього пішла кохана:

Ні зір ясних мандрівні каравани, Ні стрімкощоглі на морях човни, Ні рицарі звитяжної війни. Ні олені стрункі серед поляни… – Ніщо поваби серцю не несе, Бо згасло сонце і померкло все. Разом із ним засипане землею.

Ліричний герой “Книги пісень” любить і страждає, переходить від надії до від­чаю, від щастя до горя. Він невтомно аналізує свій складний душевний стан і спо­відується у своїх почуттях.

На могильній плиті Петрарки викарбувано епітафію: “Тут його немає, шукай­те його серед живих, серед тих, хто шанує його ім’я”. І поет справді серед живих. Глибока змістом, витончена формою, лірика Петрарки і досі чарує шанувальників поезії. А закохані і сьогодні знаходять у його сонетах відгук своїх почуттів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Книга пісень” – інтимна сповідь Ф. Петрарии