Чому герої оповідання Чобітки Шукшина В. М. щасливі, хоча чобітки виявилися малі?
Давайте викликувати, один одним захоплюватися. Пишномовних слів не варто побоюватися. Давайте говорити один одному компліменти – Адже це все любові щасливі моменти. Б. Ш. Окуджава В оповіданні Шукшина “Чобітки” (1970) зображена цілком побутова ситуаціяя, що автор записало у своїх робочих зошитах так: “Як чоловік дружині чобітки купувало. Змучився, изнервничал… А привіз – вони їй не підходять”.
Цей пересічний життєвий епізод ліг в основу філолофсько-психологічного оповідання, тому що в ньому Шукшин міркує про зміст людського
Запитується, чого треба було чекати, а не робити такі радості, які можна робити? От же: є гроші, лежать незвичайні чобітки – візьми, зроби радість людині!”. Подібна ідея, звичайно, не нова, але цікаво, що Шукшин довіряє висловити цю ідею не якому-небудь філософові-мудрецеві, а простому
Сергій Духанин не тільки формулює, але й втілює свій принцип у життя – купує дружині гарні чобітки етотпоступок демонструє рідку гармонію думок, слів і справ у характері нічим не примітного сільського шофера. Шукшин майстерно вишиковує ідейний підтекст добутку з нарочито несправедливих оцінок і недомовок. Наприклад, хтось із товаришів називає покупку Сергія незрозумілою “дурістю”: з обивательської точки зору, більші гроші витрачаються на очевидні дрібниці (у селі в таких чобітках і ходити нікуди, а потім Сергій точно не знає розміру взуття, що носить Клавдя). Оповідання є психологічним, тому що головна увага автор приділяє не дії (в оповіданні майже немає подій), а міркуванням і переживанням головного героя.
Письменник, як він сам визнавався, намагається розповісти про душ людини, а не про зовнішні обставини. Шукшин не дає ні портрета Сергія Духанина, ні навіть штрихів з його біографії, читач довідається про характер героя тільки через його думки й почуття, що міняються протягом декількох годинника Спочатку Сергій проявляє нерішучість – купувати дорогі чи чобітки ні; потім лається із продавщицею й лякається білої ненависті, що бачить у її очах; потім витримує глузливі зауваження своїх товаришів-шоферів, які не зрозуміли змісту такої дорогої покупки. Сам він по-детски радується чобіткам: йому здається, що вони в коробці “сміються”, усередині халяви він розглянув білий, пухнатий, затишний мирок, у якому “нога буде спати”. Під кінець оповідання він так змучився від власних сумнівів і жартів приятелів, що, підходячи до будинку, вирішує кинути чобітки в колодязь, якщо дружина хоча б заїкнеться про непотрібність подарунка. Герой боїться, що Клавдя не зрозуміє значення подарунка, не зрозуміє, як Сергій любить її, цінує її терпіння, її самовіддані турботи про нього й дітях.
Дружина виявилася під стать чоловікові й зрозуміла схований зміст подарунка Тому такими щасливими почувають себе Сергій і Клавдя наприкінці оповідання, хоча гарні міські чобітки виявилися малі для міцних селянських ніг Клавди. Отже, оповідання “Чобітки” – оповідання про любов, хоча слово “любов” ужито тільки один раз. Автор доводить, що вчинок Сергія гарний, тому що продиктовано увагою й любов’ю до дружини, у якій односільчани не бачать нічого особливого й називають запросто – Клавкой, а Сергій знає її працьовитість, непоказне достоїнство, гордість, життєрадісність. Підбиваючи підсумок, відзначимо, що у фіналі автор сам проясняє ідею добутку, але не прямо, а натяком: Сергій перед сном “ще раз переживав сьогоднішню покупку, осягав її ненавмисний, великий, як зараз здавалося, зміст…
Ні, не в чобітках справа, звичайно. Не в чобітках. Справа в тому, що…
Нічого. Добре”. Іншими словами, покупка сапожек стала ще одним визнанням у любові, тобто чудесним святом у житті Сергія й Клавди.
Оповідання “Чобітки” демонструє головні художні принципи творчості Шукшина. По-перше, письменника залучають звичайні життєві ситуації, у яких він шукає й знаходить поезію й красу По-друге, його герої зовні пересічні, грубуваті, але в глибині душі вони чуйні, здатні до складної рефлексії (міркуванням). Вони самостійні у своїх почуттях і діях, тому часто роблять незрозумілі для навколишніх “дивовижні” учинки.
Письменника залучає в цих героях те, що в них немає користі, розрахунку, але є ідеальні пориви. По-третє, у Шукшина зображення повсякденного провінційного життя з’єднується з філософським її осмисленням, міркуваннями про “вічні” питаннях людського існування Позитивні герої оповідань Шукшина розуміють, що головне в житті не речі й гроші, а любов, доброта, справедливість
(1 votes, average: 5,00 out of 5)