Чому Борис Костяев – головний герой повести Пастух і пастушка – умирає від самої дріб’язкової рани?

Як мало прожито, Як багато пережито… С. Я. Надсон Головна тема повести “Пастух і пастушка” – людин на воєн^ Звичайно у військовій прозі зображується війна, як величезна національна подія, і окремий герой, що долає її, – піщина в цій великій події. В Астафьева ця звична схема перевернена: війна стає страшним тлом, а на перший план виходить конкретна людина, у трагічній долі якого письменник виявляє філософський, тобто загальнолюдський, зміст Таким героєм у повісті є дев’ятнадцятирічний лейтенант, командир піхотного взводу Борис

Костяев. Через вік, характеру, виховання Борисові важко пристосуватися до жорстокої війни, неможливо захиститися від приголомшливому душу військових вражень.

Але цей дуже парубок іде на фронт, тому що вважає невартим ховатися від війни за чужі спини. Розум, тонкі щиросердечні якості допомогли взводному командирові Костяеву зрозуміти рядових бійців. Спочатку він, молодий, “прудкий лейтенант” з полкової школи, приймав за боягузтво ощадливість і докладність у бої досвідчених солдатів, але “після багатьох боїв, після поранення, після госпіталю засоромився Борис себе так молодецького й безглуздого, дійшов головою

своєї, що не солдати за ним, а він за солдатами” (ІІ, “Побачення”).

Лейтенант відчув фронтове братерство й прив’язався до бійців свого взводу: грунтовному робітникові з Москви Ланцову, добродушним кумам-алтайцям Каришеву й Малишеву, молоденькому ординарцеві Шкалику, досвідченому помічникові командира взводу старшині Мохнакову. Бориса вже кілька разів хотіли підвищити в посаді й зробити командиром роти, але він відмовлявся, не бажаючи кидати “своїх”. У нічному бої, коли німецький танк почав “прасувати” в окопахрастерявшихся червоноармійців, лейтенант кинувся із гранатою на танк і підірвав його. Коли нічний бій закінчився, Борис насамперед подбав про поранених і про постій для здорових, але смертельно утомлених бійців.

Коли його самого ранило в плече в безіменного хутора, він не залишив своїх солдатів і протягом доби перебував в окопі, поки не надіслали іншого командира. За людське відношення до підлеглих і за порядність бійці люблять свого лейтенанта, що виражається у зворушливій увазі до нього: пораненому, йому приносять буряковий чай і саморобний житній корж, а коли він пішки відправляється в польовий госпіталь, солдати добувають візок, щоб Шкалик довіз взводного командира хоча б до перев’язного пункту Борис народився у вчительській сім’ї з давніми традиціями, що зберігаються від предків-декабристів. Тут цінують культуру, утворення, духовність. Недарма в повісті з’являється наскрізний образ-символ – пасторальні пастушок і пастушка, що персоніфікують витончені почуття й прекрасну, вірну любов. Цей символ супроводжує головного героя з дитинства до смерті: Борис розповідає Люсе про своє враження від балету-пасторалі, що бачив хлопчиком у Москві; востаннє образи вбитих старих – пастуха й пастушки – виникають у гаснучій свідомості героя в санітарному поїзді.

Цими сентиментальними, осміяними радянськими ідеологами символ допомагає розкрити чутливість, ранимость, романтичність Бориса, його мрію про єдину любов У житті Борис, як і покладено романтичному юнакові, відразу закохується в дивну молоду жінку із загадково-мінливими очами, і закохується на все життя. У повісті присутня придумана самим героєм сцена, коли він відпрошується в замполіта полку і їде в містечко, де живе Люся. В уяві лейтенанта ця сцена представляється зовсім як реальна, що ще раз доводить силу його любові й глибину його туги за улюбленим. При всій своїй щиросердечній витонченості (Мохнаков про себе не раз називає командира “маруд”) Борис – рішучий людин Він забороняє старшині Мохнакову приставати до Л юсі, і колишній старшина підкоряється, зштовхнувшись із непохитною волею лейтенанта.

Спочатку, щоправда, Мохнаков сильно розлютився, але потім зізнався Борисові: “Світлий ти хлопець! Почитаю я тебе. За те почитаю, що сам не маю… ” (ІІ, “Побачення”).

Мохнаков має на увазі доброту, уміння співчувати й любити, які лейтенант зберігає в душі, а сам старшина розгубив за три роки війни. У повісті “Пастух і пастушка” порушується не тільки звична схема людин – війна, але й звичний сюжетний хід: звичайно у військових повістях любов героїв сильніше смерті, а в Астафьева навіть незвичайна любов не змогла здолати смертну тугу зовсім парубка, військові враження “зламали” його. Всі бійці взводу (крім Малишева), по душі близькі Борисові, гинуть у нього на очах.

Пафнутьев підривається на мінному полі, алтайця Каришева вбиває німецький снайпер, Мохнаков вибухає разом з фашистським танком Останнім на міні підривається Шкалик, що поспішав доставити пораненого лейтенанта на перев’язний пункт і від хвилювання не помітив знаків мінного огородження. У польовому госпіталі Борис відчув образливе для нього, підозріле відношення медперсоналу: тут його вважали тягарем і хитруном, що ховається від фронту в лікарняному наметі: ” Так-А, виходить, він займає чиєсь місце, понапрасну жере чийсь хліб, дихає чиїмось повітрям… ” (ІV, “Успение”). Медперсонал, як лейтенантові здається, піклується про нього тільки тому, що він потрібний на фронті.

Це “двоєдушне милосердя”, ненависть миру до людини потрясли Бориса: він умирає не від дріб’язкової рани, а від нервового й морального виснаження. От тому війна противна людській природі – до такого висновку, висловленому ще Л. Н. Толстим у романі-епопеї “Війна й мир” (3, 1, І), приходить і Астафьев у своїй повісті. Не провина героя, що війна роздавила його: він виявився слабкіше, але не грубіше війни. Підбиваючи підсумок, відзначимо, що письменник ясно виразив у своїй повісті найважливішу думку: перемога у Великій Вітчизняній війні оплачена дорожче, ніж це здається на перший погляд.

Солдата може вбити не тільки куля, але й моральні перевантаження, пов’язані з війною. Так трапилося з Борисом Костяевим. У кривавому пеклі нічного бою (І, “Бій”) герой витримало: він забуває в собі людини, діє з якоюсь звіриною силою й чуттям, відбиває разом зі своїм взводом атаку фашистів, що теж озвіріли від страху й розпачу Але після бою Борис знову знаходить людські почуття: жалує поранених, співчутливо розглядає смертельно втомлену дівчину-санітарку. У госпіталі (ІV, “Успение”), небагато відсторонившись від війни, тобто подивившись на неї з боку, він жахнувся жорстокості миру до того, що не захотів жити, не захотів вчепитися “за молоду травичку” (там же), як радив йому літній боєць-сусід по санітарному вагоні. Душу лейтенанта виявилася милосерднее його часу



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему чи замінить інтернет на книгу.
Чому Борис Костяев – головний герой повести Пастух і пастушка – умирає від самої дріб’язкової рани?