У чому зміст антитези Борис Костяев – Мохнаков?

Я знаю, ніякої моєї провини В тім, що інші не прийшли з війни, У тім, що вони – хто старше, хто моложе – Залишилися там, і не про тім же мовлення, Що я їх міг, але не зумів зберегти, – Мовлення не про те, але все-таки, все-таки, все-таки… А. Т. Твардовский Вся повість “Пастух і пастушка” побудована на контрастах – композиційних і ідейних. Напружені військові сцени повести поміщені в мирну рамку-картину, що зображує жінку в безвісної могили в степу; у долі Бориса Костяева переплітаються пасторальні й трагічні мотиви; сам головний герой

протипоставлений старшині Мохнакову. В основі останнього протиставлення лежать визначальні, на думку Астафьева, якості людської натури – здатність любити й співчувати Ці якості проявляються героями у відношенні до полоненого й Люсе. Борис Костяев і Мохнаков після нічного бою йдуть по полю й бачать тіла солдатів, своїх і німецьких, убитих або вмираючих від смертельних поранень. Борис вражений зустріччю з німцем, у якого відірвані обидві ноги.

Німець простягає Борисові й Мохнакову свої годинники й благає про допомогу. Мохнаков холоднокровно зауважує, що людини з таким пораненням урятувати не можна, а Борис жахається

жорстокості миру: “У голові його саме собою повторювалося й повторювалося: “Хвору птаха й у зграї клюють… “” (ІІ, “Побачення”). У Мохнакове немає жалості не тільки до ворожих солдатів, але й до своїх співвітчизників, що доводить його вчинок по відношенню Клюсе. За роки війни він побачив таке, що навчився “переступати” через дріб’язки й зайві, як йому здається, почуття.

У насильстві над Люсей він не бачить нічого особливого: “Скільки вбите, зведено народу, а отут якась бабенка…” (ІІ, “Побачення”). Тільки “скажене” поводження Бориса, готового застрелити старшину через Люси, привело Мохнакова в почуття й змусило усвідомити, як він озлобився на війні: “Я весь витратився на війну.

Весь! Серце витратив. Не жаль нікого. Мене б катом над німецькими злочинцями, я б їх…” (ІІ, “Побачення”), Мохнаков свідомо гине, не маючи моральних сил пережити своя жорстокість проти всього миру, втративши в спопелілій душі милосердя.

Може бути, старшина зрозумів це, спостерігаючи поруч із собою хлопчиська лейтенанта: адже Борис, всупереч війні, не очерствелдушой, уміє співчувати беззахисним людям (Шкалику), заступитися за скривджених (Люсю), може вірно й ніжно любити свою обраницю. Таким чином, в основі протиставлення Бориса Костяева й Мохнакова лежить принциповий конфлікт між людьми моральними й аморальними. Але письменник уникає примітивного розподілу героїв на позитивні й негативних, він ускладнює характер Мохнакова.

Жорстокосердий старшина зворушливо піклується про молодого лейтенанта. У сцені нічного бою він бореться поруч із Борисом уміло й расчетливо, оберігаючи взводного, саме він нагадує командирові про протитанкову гранату в самий критичний момент, коли німецький танк прорвався до окопів. Після огляду поля бою, що потрясло парубка величезною кількістю ще не остиглих трупів і вмираючих солдатів, але залишило байдужим колишнього старшину, Мохнаков велить Борисові витрусити сніг з валянків. Рвучкий лейтенант симпатичний досвідченому солдатові своєю молодістю, незіпсованістю, порядністю Коли старшина гине, підірвавши німецький танк, у його речах знаходять прощальну записку: він просить саме Бориса подбати про дружину й дітей, яких Мохнаков не бачив з початку війни.

Можна сказати, що героя, подібного до старшини Мохнакову, ще не було в радянській літературі про війну. Цим образом автор доводить: війна не тільки віднімає життя в людей, але й може погубити душу сильної й мужньої людини. Обоє героя вмирають Мохнаков свідомо готувався до своєму “смертному подвигу”: заздалегідь припас протитанкову міну й ступнув з нею назустріч фашистському танку: “Там, де лягав під танк старшина Мохнаков, залишилася лійка зі спопелілої по краях землею й чорними стерженьками стерень. Тіло старшини разом з виГорелим на війні серцем рознесло по висотці…” (ІV, “Успение”), Борис Костяев умирає тихо у вагоні санітарного поїзда, тому що душевно “витратився” на війні.

Смерть і виконаний військовий борг зрівнюють цих різних людей – мрійливого й непорочного юнака лейтенанта й суворого й грішного воїна-старшину Отже, з одного боку, протиставлення Бориса Костяева й старшини Мохнакова дає можливість повніше розкрити характер головного героя, парубка, погубленого війною, але морально устояли проти її нелюдської жорстокості. З іншого боку, зазначене протиставлення дозволяє розкрити філософський зміст повести – ідею про несумісність війни й гуманності, війна – сором і горе людства. На війні неможливо уцелеть, навіть повернувшись із її без єдиної подряпини: психологічне, моральне потрясіння переживає кожний учасник війни. Чудово, що ця трагічна ідея сформульована письменником-фронтовиком, російським солдатом-переможцем Війна випробовує людей: одних робить шляхетніше, совестливее (як Бориса Костяева), інших загартовує (як комроти Филькина), третіх озлобляє (як Мохнакова), четвертих не вчить нічому (такі, як Пафнутьев або старша сестра санбату, умудряються навіть на фронті що-небудь вигадати для себе).

Всі ці лінії поводження представлені в повісті. От солдат у маскхалаті розстрілює з автомата полонених німців і кричить: “Маришку спалили-і-і! Селян усіх… усіх загнали в церкву. Усіх спалили-і-і! Мамку!

Хресну! Усіх!.. Все село! Я їх тищу… Тищу скінчу!

Різати буду, гризти!..” (ІІ, “Побачення”). А поруч у напіврозбитій хаті “військовий лікар із засуканими рукавами бурого халата перев’язував поранених, не запитуючи й не дивлячись: свій це або чужий” (ІІ, “Побачення”), Йому допомагав легкоранений німець, повинне бути з медиків.

Так виникає спільність людей, що протистоять моральному здичавінню, жорстокості, самої війні






Новаторський характер п'єси наталка полтавка.
У чому зміст антитези Борис Костяев – Мохнаков?