Чим схвилювала мене повість О. Кобилянської “У неділю рано зілля копала’?
Одним із найцікавіших у сюжетному та художньому плані творів О. Кобилянської є повість “У неділю рано зілля копала”. В його основу покладено мотив романтичної пісні-балади “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Цей твір зачаровує читача своїм яскравим народнопоетичним струменем, фольклорною поетикою, силою образів, взятих із самої гущавини народного життя.
Сюжет твору розгортається за двома основними лініями, які перетинаються між собою. Перша лінія – це трагічна доля циганки Маври, яка покарана за подружню зраду, розлучена
Наслідуючи сюжет народної пісні, О. Кобилянська уникає притаманної їй мелодраматичності, вималювавши характери своїх героїв з усією справді життєвою
Уся повість побудована на одній глибинній основі – відчуття провини і кари за неї. Так, покарана циганка, що зрадила свій рід і покохала чужака. Покараний і її син, що перейняв підсвідомо гріхи свого роду. Причому звернемо увагу, що вже в самій зовнішності Гриця немов закладена роздвоєність натури: герой має блакитні очі і чорне волосся, тобто взаємовиключні риси зовнішності. Таким чином, синьоока Настка і чорноброва Тетяна-Туркиня немов символізують дві сторони Грицевої душі. В образі Туркині Гриця приваблює відчуття внутрішньої свободи, розкутості, “широкої, безмежної, як крилаті ліси по верхах, як бистрі ріки там, в долах”. Туркиня поєднала в собі таємничість навколишньої природи з пристрастями людської натури, з гордістю справжньої особистості, і тому зацікавила Гриця, якого тягне підсвідомо у вічні мандри, бо за народженням він циган. Саме тоді, коли Гриць вирушає в дорогу в пошуку незвіданого, гнаний бажанням пізнати світ, він зустрічає Туркиню – своє палке й пристрасне кохання, ніби втрачену половинку себе самого, тому що дівчина повертає його до власних коренів, вчить бути самим собою, розуміти свою натуру. Якщо Грицю притаманні такі риси характеру, які притаманні циганові, то це тому, що він народжений циганкою. Якщо Туркиня увібрала в себе відвічні циганські гордість, волелюбність, навіть свавільність, то це через виховання, яке дала їй Мавра. Тому і здалися вони одне одному такими рідними, немов дві половинки одного єства.
Зв’язок же Гриця з Насткою зовсім інакший, позбавлений високого польоту, дуже приземлений. Настка є втіленням звичайного сільського способу життя, світосприйняття впорядкованого, поміркованого. Це життя чуже для Грицевої душі, воно не бажане для нього. Та хлопця виховували в цьому суспільстві, він звик до сільського життя, закоренився в ньому через любов до своїх названих батьків.
Гриць неспроможний обрати для себе якийсь спосіб життя, як неспроможний він обрати якусь одну дівчину. Він, наслідок материного гріха, теж несе в собі печатку цього гріха і несе нещастя всім, з ким зв’язує його життя. Гріх Маври скалічив життя двох її дітей – рідного Гриця і названої дочки Тетяни, коло провини й покути замкнулося на них. Трагічність ситуації загострюється ще й тим, що син помирає саме тоді, коли мати віднайшла його, і помирає від руки її вихованки, названої дочки Тетяни. Замість кохання у світі запанувала смерть, розірвався зв’язок між поколіннями, і призвело до цього подвоєне кохання Гриця.
Здається, в розгортанні сюжету письменниця іде за народною піснею, однак ми помічаємо одну суттєву відмінність: Тетяна труїть Гриця не випадково, а з бажання боротися за своє кохання, із бажання помститися, щоб коханий не дістався суперниці: “…Вона його уб’є, шаліє в її мізку, щоб його нігде не було, в жоднім закутку світу. Ні в неї, ні в Гриця, ні в Настки. Нігде не було. Тоді буде добре”. Тетяна не може примиритися з втратою коханого, душа її обійнята нестримним шалом, дівчина не схильна скорятися, як зробила б інша, оскільки Мавра виховала її циганкою, хоч і не була вона циганкою народжена. У такому стані Тетяна здатна на будь-що, ні перед чим не зупиниться. Своїми руками руйнує вона себе, коханого, весь цей світ, що став для неї незатишним, світ, перейнятий зрадою. Принесла зраду у цей маленький світ їхнього життя саме Мавра, і вона не може зупинити дію законів життя.
Але що штовхає Гриця зробити вибір не на користь своєї душі, не на користь Тетяни? Хто штовхає його на цей вибір? Звернемо увагу, що хлопець отримує пораду саме в маленькій хатині невпізнаної ним матері, тут він чує слова: “Не люби, синочку, чорні очі… Бо тут чорні з синіми не укладаються в пару, віщують смуток. Душу коливають. Люби такі, як твої, буде доля ясна”. Отже, Мавра, знову того не знаючи, рухає сюжет далі, своїми руками руйнує життя своїх дітей – Гриця і Тетяни.
Тетяна теж чує перше повідомлення про зраду саме тут, у маленькій хатині Маври, і сюди ж приходить Настка у пошуку розради. Усі лінії сюжету замикаються на Маврі, почавшись від неї. І сюжет замикається вже після смерті Гриця, коли Андронаті просить дочку повернутися назад до циган. Коло завершилося, почавшись в той момент, коли молода циганка пішла від свого племені, і закінчившись тоді, коли стара вже жінка після багатьох втрат знову повертається до рідних людей.
Таким чином, повість Ольги Кобилянської “У неділю рано зілля копала” – це не просто переспів народної пісні, не просто розповідь про трагічне кохання хлопця до двох дівчат, а й глибоко філософський роздум про долю людини, про її відповідальність за свої вчинки, про наслідки наших вчинків, про їхній вплив не тільки на наше життя, але й на життя наших близьких.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)