У неділю рано зілля копала

За повістю, у циганському таборі панують жорстокі родові звичаї, тут усі цигани беззастережно підкоряються наказові отамана. У цьому О. Кобилянська теж ішла за циганським фольклором, бо на час написання повісті в таборах уже не було такої покори отаманові табору. Навіть у циганському фольклорі, коли говориться про суворі порядки й необмежену владу вайди, зазначається, що це було “колись”, “давно”, “про це я від батька чув” та ін. А в легенді “Циганка-герцогиня”, крім такого фольклорного зачину, подається навіть більш-менш

точна вказівка на час: “Сталося це ще тоді, коли валаські цигани мандрували на возах по всій країні (підкреслення моє.). Історію цю я чув від батька” 2. І далі: “…У ті часи вайда вважався великою людиною. В його руках було життя і смерть ромів (волоських циганів.) ” .

Деякими дослідниками висловлювалась думка, що в повісті “цигани, всі загалом, караються за якийсь легендарний злочин, вчинений багато сторіч тому”. Із цим пов’язується питання про причини трагедії кохання Гриця й Тетяни, бо над ними (через Гриця) тяжить “прокляття за гріховні вчинки Маври в роки її молодості”. У повісті нібито “проведена

думка, що діти караються за гріхи своїх батьків” .

Справді, у повісті двічі згадується легенда, за якою предки циганів буцімто не прийняли на відпочинок міфічних Марії та Йосифа, коли вони втікали з малим дитям від переслідування Ірода. Легенда спливає на думку Андро-наті, коли він з білим внуком на руках тікає з табору від Раду: “От що значить циганське життя. Нині тут, завтра там, а позавтра, може, і мертвий. Йому пригадалася нараз казкова, вже майже тисячолітня легенда про причину вічної циганської мандрівки і злиднів” (ІІ, 387). Андронаті вірить, що його плем’я споконвіку тиняється по світу за старі провини. Але ці думки не можна приписувати письменниці, бо коли вона від себе згадує про цю легенду, то навіть не натякає на якусь кару, а відповідно до народного погляду на циган підкреслює, що вони начебто недобрі люди: “Здавна оповідано про них речі, які не викликали прихильності до них. Вже сама легенда, що з’явилася з ними… чинила з них якихось ворогів. До того було всім звісно, що цигани мали в різних місцях гір свої криївки і сховки, звідки нападали ночами на подорожніх, грабували та вбивали їх, збагачуючись так різним добром” (ІІ, 376). Більше того, коли О. Кобилянська показує циганський табір, а пізніше змальовує образи Андронаті і Маври, як і цимбаліста, вона, як і в “Царівні” та “Землі”, ставиться до них як до звичайних людей, що мають і добрі і лихі звички, риси характеру. Тим самим в процесі розвитку подій письменниця навіть заперечує наведений вище в цілому негативний народний погляд на циган.

При змалюванні О. Кобилянська відповідно до народної пісні показує, що він одночасно любить двох дівчат протилежної вдачі. У пісні роздвоєність уподобань нічим не мотивується. Дехто з критиків, зокрема П. Филипович, проводить думку, що дворушність Гриця у повісті пояснюється його походженням від матері-циганки та білого батька ‘, і зовсім забуває про умови виховання героя, про середовище, якому письменниця надавала дуже важливого значення. О. Бабишкін з приводу роздвоєності натури Грицязауважує, що “справа тут не стільки в наголошуваному успадкуванні вдачі – син пішов у батька,- скільки в самому вихованні Гриця, який зріс одинаком-пе-стунчиком у заможній гуцульській родині. Це імовірніше пояснення поведінки Гриця, і для цього в повісті письменниця дала достатньо матеріалу” (І, 45).

Безперечно, одну з головних причин роздвоєності натури Гриця О. Кобилянська вбачає в циганській “душі”, тій, що “вітрова”, “блукає, хитається”. До такого висновку письменниця приходить не лише в цій повісті. Варто згадати Орядина з “Царівни”, Рахіру з “Землі”. Мотив кохання циганом двох дівчат не новий у літературі. Можна назвати роман І. Крашевського “Хата за селом”, п’єсу М. Старицького “Циганка Аза”.

Роздвоєність Гриця пояснюється й умовами життя, виховання. Не пестунчиком зріс хлопець, бо “господиня-мати”, хоч і любила його, все-таки нерідко лаяла і докоряла йому. “Пройдисвіте! – накинулася на нього… і, не надумуючись довго, вдарила його широкою долонею по щоці” (ІІ, 408). Гриць боляче відчував, що він чужий для батьків. Тому шукав розради біля ласкавої і люблячої Настки, забував тоді всі докори, справедливі та несправедливі.

З другого боку, Гриць – палка, лірична натура, яка прагне “душі, подібної собі” (ІІ, 570). Він знайшов таку душу в особі Тетяни. Та біда в тому, що його душа “тільки дотикала, але в цілковиту гармонію злитись не могла” (ІІ, 570)-занадто в нього “слабкий, похитливий характер” (ІІ, 701). Саме в цьому причина трагедії Гриця. Досить було Настці рішуче заявити про свої права на нього, як Гриць вирішив підкоритися, вважаючи, що Тетяні багатство може замінити щиру любов, а він проживе життя і з Насткою.

Триць – багата натура. Від діда він успадкував любов до музики. Мрії його сягнули вище ідеалу Настки (бути багатою господинею у Грицевій хаті). Гриць розуміє, що “неук він, тому йшов би у світ”, учився б та став великим паном і так жив би, навчаючись насамперед на скрипці грати. Але чим старшим ставав Гриць, тим більше впливало на нього батьківське виховання. Він спочатку обурювався, коли господар твердив, що не “до скрипок виховав” його, потім уже погоджувався, що правда на боці батьків, “але заразом і його” (ІІ, 410). Так Гриць двоїв свою душу між прагненням названих батьків зробити з годованця господаря і особистими пориваннями “до красного, до любові… до свободи” (ІІ, 411). Згодом ужились би рядом сопілка, трембіта й хазяйновита Настка, а може, й відступили б перед Насткою так само, як бажання навчитися грати на скрипці перед погрозами господаря.

Волелюбна Тетяна, що не знала ніякого примусу, полонила Гриця своєю гордістю, красою та щирістю, і він наполовину відірвався від берега сірої буденщини (“наскучи-лося межи горбами”) (ІІ, 454). Та Грицеві зрозуміти духовний світ Тетяни важко. Батьківські повчання занадто глибоко пустили коріння у його душу. Тому він так легко погодився на умовляння Настки, яка завжди “його назад до розуму приведе, до праці нажене” (ІІ, 412). Отже, при творенні образу Гриця О. Кобилянська психологічно вмотивовує і логічно пояснює його вчинки, маючи на увазі циганське походження героя (звідси його непостійність) і ті умови, в яких він зростав.

Смерть Гриця (як і його душевні муки через двоїсту вдачу) Мавра сприймає як розплату за “гріхи” батьків: “гріх винуватий всьому, він один!” (ІІ, 52), Це дало П. Фи-липовичу підставу твердити (а за ним і іншим критикам), що Гриць “уже раніше рокований невблаганною долею”.

Як же розв’язується питання долі у повісті “У неділю рано зілля копала”?

Після похорону Гриця стоїть старий Андронаті і непомітно заслуховується у гру трембіти. Вона нагадала йому далеке минуле, коли він ніс маленького онука в село. “Він тоді стояв рано зі сходом сонця високо на горі свого села і держав білого внука на руках… Держачи отак, глядів в сивій ранішній імлі дитині за долею. Імла не здіймалася. Не бачив він тоді через імлу сонця, але воно було! В його онука була доля” (підкреслення письменниці.- Н. Т.).

Далі письменниця ставить питання інакше: доля “ждала лиш на нього, як те раннє сонце за імлою – чому не осягнув її?” (ІІ, 523). Ці слова заперечують містичне пояснення причини смерті Гриця. Але питання (“чому не осягнув її?”) залишено без чіткої відповіді. Коли мати на увазі розуміння письменницею людської долі, як такої, що “існує в характері”, стане зрозумілим, що саме через свій “надто похитливий характер” Гриць не зміг осягнути її. Трагічну загибель Гриця письменниця подає як логічну розв’язку, дотримуючись пісенної настанови, але мотивує її відмінно, ніж у пісні. У пісні сказано:

Ой мати! Жаль ваги не має, Най ся Грицуньо у двох не кохає! Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата: Із чотирьох дощок темная хата!






Розповідь про професію перукар'я.
У неділю рано зілля копала