Авторська позиція у повісті Ольги Кобилянської “Людина”
Ольга Юліанівна Кобилянська увійшла в літературу як видатний митець демократичного напрямку, майстер художнього слова. Вона збагатила літературну скарбницю України творами, в яких відбилося життя буковинського селянства та інтелігенції. Всі вони перейняті палкою любов’ю до трудящих мас, бажанням бачити рідний народ вільним, щасливим, возз’єднаним.
Ці ідеї єднають письменницю з іншими прогресивними письменни ками, якими багата історія української літератури. Але існує особливість, яка притаманна лише О. Кобилянській. Талановита
Перший твір такого напряму й один з її перших творів взагалі – повість “Людина” (1892), присвячена Наталі Кобринській, яка була ідейним учителем Кобилянської і прилучила її до фемінізму. Слід за-значити, що у письменниці був дуже вимогливий підхід і принципова позиція щодо ролі жіноцтва в суспільстві. Однак прогресивне твердження про потребу жінки брати активну участь у громадському житті було обмежене тими рамками, в яких уявляла
У повісті “Людина” надзвичайно виразно відбились ці принципи. Втілюючи їх у твір, письменниця знайомить нас з Оленою Ляуфер – головною героїнею, що довго опирається намаганню міщанського середовища звести її до звичайного на той час для жінки становища безсловесної рабині. Обмежені у своїх поглядах інтересами власного благополуччя, представники цього середовища не живуть, а животіють – бездумно і безглуздо. Всяке намагання піднестися над “шлунковими” інтересами розглядаються у цьому середовищі як пусте й шкідливе мріяння. Тим яскравішим постає на їхньому тлі образ Олени, сильної й цільної особистості. Серед цього оточення вона виділяється різнобічними інтересами, художнім смаком, тонким розумінням мистецтва. Вона бачить своє місце поряд з чоловіками у прогресивному поступі суспільства. На мій погляд, саме тут криється визначна мистецька позиція Ольги Кобилянської: в час, коли буржуазний світ і його продажна література зводили людину до рівня “двуногої тварини”, письменниця проголошує славу людині – найдосконалішому, мислячому творінню природи. І хоч під тиском обставин Олена Ляуфер змушена відмовитись від мрій про незалежне життя, стати дружиною, вірніше – рабинею нелюбого чоловіка заради матеріального добробуту збіднілих батьків, вона не може до кінця змиритися з цими обставинами. Дівчина вивчає свого майбутнього нареченого уважно, шукає в ньому те добре, що ви-кликало хоча б повагу замість любові. Я в цьому вбачаю не лише усвідомлені принципи героїні, але й наслідування “книжковим” ідеалам. Та це – моя думка.
Відверто кажучи, мене інколи вражає її твердість, неначе в неї дійсно чоловічий характер. Та цьому хибному враженню заперечують її суто жіночі риси: вона прагне до жіночого щастя (однак лише з чоловіком, що переймається її поглядами); вирішує наблизити до себе Фельса і в той же час підсвідомо намагається віддалити час освідчення; панічно боїться свого майбутнього, але має твердий намір здійснити задумане. Зворушливою є сцена прощання Олени з листами Стефана Лієвича, найдорожчим, що у неї залишилось.
Ольга Кобилянська своєю повістю стверджує, що жінка – неповторна особистість, яка має право вибору, можливість чинити так, як підказує їй серце. Вона – людина!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)