Автор і оповідач в оповіданні (по ранніх розповідей “Макар Чудра”, “Стара Ізергіль”, “Пісня про буревісника”)
Горький займає велике місце в житті кожного з нас. Він є представником нескінченно талановитого російського народу. Він любив і чудово знав Росію, мову свого народу, тому що спілкувався з людьми різних професій і світоглядів. Не було нічого, чим би письменник нехтував в цій країні і що б не побачив по-своєму, по-горьківська.
У своїх творах Горький відбив епоху, в яку жив. Письменник говорив, що головне джерело його творчості – це спостереження над навколишнім життям. Він володів незламної витривалістю, силою і богатирським здоров’ям.
Молодий Горький розуміє, що він “покликаний для того, щоб
В оповіданнях “Макар Чудра”, “Стара Ізергіль”, “Пісня про Буревісника” пісні та легенди про сміливість, силі духу, волелюбність представлені у вигляді розповіді старого, навченого життєвим досвідом людини: цигана Макара Чудра, молдаванки Ізергіль, кримського чабана Надир-Рагімогли. І поруч з ними ми бачимо образ ще одного героя – “проходить”, слухача, від імені якого ведеться розповідь. Назвемо його умовно автобіографічним героєм, тому що в його долі багато спільного з долею “нижегородського цехового” Олексія Пєшкова. Цей герой займає в оповіданні не так вже й багато місця, але для розуміння авторської позиції, задуму і творчого методу значимість його велика.
Автобіографічний герой – виходець з низів, що доторкнеться до книжкової мудрості. Він мрійник, романтик, відчуває красу навколишнього світу. Злившись з нею воєдино, оповідач вміє вразити нас красою буденного. Його бачення світу вносить в розповіді романтичний початок, радість, відваги, велика кількість фарб: “З моря дув вологий, холодний вітер, розносячи по степу задумливу мелодію плескоту набігає на берег хвилі і шелесту прибережних кущів; … навколишнє нас імла осінньої ночі здригалася й, лякливо відсуваючись, відкривала на мить ліворуч – безмежну степ, праворуч – нескінченне море…”
Ставлення до життя автобіографічного героя розкривається в бесідах з Макаром Чудра і старою Ізергіль, в тому, як він реагує на почуті легенди та пісні. Оповідач хоче зрозуміти справжній сенс життя, розмовляючи з цими мудрим-і людьми, тому що головне для нього “ходити…”,” вчитися і вчити “. Це добре розуміє Макар Чудра, розмовляючи зі своїм юним співрозмовником. Стара Ізергіль дорікає молодого і сильного хлопця в передчасному старінні душі. “Похмурі всі, як демони. Бояться тебе наші дівчата “.
Про настрій героя ніде прямо не говориться. На підставі чого ми можемо стверджувати, що він тут? Ми розуміємо, що напруженість розповіді, незвичайність описів, захопленість і музикальність йде від “проходить”. Не можуть Макар і Ізергіль передавати свої почуття таким мелодійним, літературною мовою. Так, у них досвід, знання життя, казок і легенд, а в нього – літературний талант, природне чуття і безмежна любов до своєї мови. Такі епітети та порівняння надають мови особливу барвистість і емоційність. Шматочки неба – “темно-блакитні”, диск місяця – “криваво-червоний”. Очі дівчат і жінок – “темно-сині”.
Манера оповіді, вибір пейзажів, їх опис дають нам уявлення про рассказчике – людину, яка захоплений, схвильований багатством і красою природи, бунтівної і волелюбністю зустрів людей, щедрістю народної фантазії.
Автобіографічний герой – романтик, що йде своєю дорогою життя. У дорозі він зустрічає цікавих людей, вчиться у них життя, перевіряє свої ідеали, іноді розчаровується. Його зацікавлений погляд висуває в центр оповідання “фігуру” з народу – то Макара Чудра, то стару Ізергіль, то Надир-Рагімогли.
Для оповідача й автора цікавий внутрішній світ простої людини її духовні цінності.
Легенди, пісні, міркування героїв про життя, розповіді про себе та своїх ідеалах допомагають у розкритті їх образів. Сказання про Данко, про Радде і Зобара, Ізергіль про саму себе малюють образи прекрасних мужніх і вільних людей. Для цих героїв важливі їх переконання, заради яких вони готові піти на смерть. У піснях ж змальовано образи іншого типу – символічні й алегоричні. Сокіл – це символ безстрашного бійця: “Безумству хоробрих співаємо ми славу”. А Уж – це символ обережного і розсудливо мислячого обивателя. Алегорично образи боягузливих гагар, пінгвіна і чайок, які судорожно метушаться, намагаючись сховатися від реальності, її змін.
Легенди та пісні значні самі по собі, але Горькому вони потрібні для розкриття ідеалів реальної людини. Те захоплення, з яким оповідачі оповідають про подвиги, безкорисливість, і те обурення, якою пройнятий їх ставлення до животіння, егоїзму, рабству, свідчать про їх прагненні до свободи, до подвигу в ім’я людей, показують, що в душі людини живе жага прекрасного.
Ці прості люди розглядають світ як співвідношення двох категорій: піднесеного і ницого. Вони захищають те, що представляється їм прекрасним, заперечують у їх розумінні потворне.
Горький не просто підтримує бунтарство своїх героїв, а й знаходить опору йому в народному середовищі. Про внутрішню близькості автобіографічного героя та оповідачів свідчить збіг їхніх поглядів, споріднена манера оповіді.
Співчуваючи героям-розповідачам, автор показує не тільки їх сильні, але і слабкі сторони. Так, наприклад, Макар Чудра, який жадає волі, прославляє незалежність, і в той же час проповідує пасивність у ставленні до життя.
Циган співає гімн свободі, але його свобода забезпечується лише розривом з людьми, відсутністю будь-яких зв’язків з ними. Чудра каже: “Ти славну частку вибрав собі, сокіл. Так і треба: ходи і дивися, надивився, ляж і помирай – от і все! “
Стара Ізергіль живе серед людей, шукає людської любові, готова заради неї на героїчні вчинки. Чому ж так жорстоко підкреслено письменником неподобство її старості? Вона “майже тінь” – це асоціюється з тінню Ларрі. Мабуть, тому, що її шлях – життя сильної людини, але прожив для себе. Немає в ній безкорисливості Данко.
Авторське розповідь, саме по собі романтичне, зіткнувшись з героїчними образами легенд і пісень, стає ще яскравіше. Ранні романтичні розповіді Горького відкрили мені не тільки автора-лірика, а й незвично піднесених героїв, прагнуть до високої мети.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)