Основа сюжету повісті “За ситуаціями”

В основі сюжету повісті “За ситуаціями” лежить конфлікт талановитого митця з буржуазним суспільством, яке прирікає талант на загибель. В повісті в основному діють три персонажі. Вони утворюють своєрідний трикутник, в основу якого покладена не тільки любовна інтрига. Три персонажі виступають носіями поглядів, моралі трьох різних суспільних верств. Дія в повісті розвивається по одній головній лінії, зміст якої складає розвиток взаємин Аглаї-Феліцітас Федоренко з Чорнаєм і котра тісно переплітається з історією конфлікту між Чорнаєм

і йоганнесом Швар-цом. Поруч з основною в повісті є й слабо виражена другорядна сюжетна лінія Аглая – Андрій, важлива для розкриття становлення характеру героїні.

Композиція повісті “За ситуаціями” підкорена завданню якнайповніше розкрити образ Аглаї, який займає провідне місце в розвитку сюжету.

Багатьма рисами характеру Аглая споріднена з Оленою (“Людина”), Наталкою (“Царівна”), Манею (“Через кладку”) і особливо з Софією Дорошенко (“Уаіве теїап-соїіяие”). Як і вони, Аглая чутлива, з музикальним обдаруванням, прагненням до незалежності. При творенні цього образу письменниця виходила від

реального прототипу. Про це свідчить у своїх спогадах В. Симович (ІІІ, 618), який довго жив у Чернівцях. За словами вчительки О. Оре-лецької, прототипом Аглаї була піаністка Наталка Пігуляк, дочка буковинського художника Юстина Пігуляка, старша сестра О. Орелецької. О. Кобилянська протягом 1903- 1912 років мешкала по сусідству з Пігуляками. Цю родину вона й описала в експозиції повісті. Окремі факти з життя піаністки Наталки Пігуляк, риси її характеру лягли в основу образу Аглаї. В О. Орелецької збереглося фото Наталки Пігуляк, яка зображена на весь зріст, стоячи біля роялю, її портрет повністю збігається із портретними рисами “екзотичної” Аглаї. Але письменниця не пішла сліпо за прототипом. Тим більше, що й відштовхувалася вона при творенні образу Аглаї від тих вражень, що одержала від гри “одної великої драматичної акторки”, корифея світового кіно Асти Нільсен. Талановита датська актриса створила незабутні образи в таких фільмах німого кіно, як “Сила золота”, “Смертельний танок”, “Комедіанти”, “Гріх предків” та ін.1

Високомистецька гра Асти Нільсен, що відзначалася глибоким драматизмом, сильно вплинула на О. Кобилян-ську і, без сумніву, позначилася на змалюванні образу Аглаї, дівчини незвичайної вдачі. Під впливом образів створених Астою Нільсен, О. Кобилянська “окреслила… характер героїні до такого ступеня, до якого мусив би був розвинутися”, вклала в нього “послідні лілії своєї душі і молодих іще почувань” (ІІІ, 565). О. Кобилянська не намагалася ідеалізувати Аглаю: її образ сповнений суперечностей, помилок, зумовлених обставинами суперечливої буковинської дійсності. Перед тим, як показувати героїню в діях, “ситуаціях”, О. Кобилянська докладно розповідає про те середовище, в якому вона зросла, виховувалася.

Аглая змалку виділялася з-поміж багатодітної родини Федоренків “феноменальним” музикальним слухом. Але ні батько (художник за професією), ні мати не приділяли дочці якоїсь уваги; пустили її виховання на самоплив. Тому й естетичні смаки Аглаї формуються більше під впливом музики та художньої літератури: вона живе й мислить музичними образами, захоплюється переважно німецькими авторами. “Своя українська мова і її література, взагалі український елемент видавались їй менш важним. Ніхто не впливав на неї під тим взглядом ні вдома, ні поза домом. Питання соціальні, ідейні, національні були для неї малозначним терміном. Коли й зачувала тут і там щось подібне, воно зоставляло її холодною” (ІІІ, 301).

Нахил Аглаї до мистецтва виявляється і в спробах малювати. Але мати, жінка відстала, забороняла займатися малюванням як чимось непристойним для дівчини. І Аглая віддає себе старому, розбитому, а тому й немилому роялю. “Виростаючи в домі дикої хаотичності, противних полюсів, вічних суперечок, торгу, хвороб, акторства і неуцтва, дитиною плачу, сміху, співу і т. п., вона була витвором свого тіїіеи (середовища). В нічім не стала, за винятком консеквентного замилування до музики, акторування, несвідомого нахилу до ритму й гармонії взагалі, впрочім, до нічого не приставала” (ІІІ, 301). Саме такою Аглая закохується “в молодім філософі, котрий не менше танув у тій чудній дівчині, як і вона в нім” (ІІІ, 301). Молодий філософ Андрій був москвофілом, під його впливом і Аглая переймається такими поглядами.

О. Кобилянська показує Андрія як запального юнака, що несвідомо заперечує існування свого народу, піддавшись впливові чужих і ворожих народові ідей. Андрій прищепив свою любов до російської культури Аглаї. Навіть після того, як в її поглядах настають зміни, Аглая не перестає захоплюватися нею.

Перелом у поглядах Аглаї на свій народ настає після її знайомства з професором Чорнаєм. Дівчині спочатку важко перебороти думки, які для неї досі були істиною. Потім Аглая приходить до висновку, що її рідний народ, його культура й мова, які вона раніше зневажала, мають право на існування і розвиток. При цьому вона не впадає в другу крайність. Для неї тепер, як і раніше, “Росія – то край потуги, будучності, край не відслонених ще таємниць і сили… здорового елементу” (ІІІ, 309). На іронічні закиди колишніх товаришів-москвофілів, що Аглая починає цікавитись українським життям, дівчина відповідає: “То нічого не вадить”.

Гуманізм Аглаї відбився у її ставленні до простого народу, якого, проте, вона не знає добре. Як інтелігентка, якій остогидло панське лицемірне середовище, Аглая вбачає моральну силу і здоров’я народу в простих селянах. Вона радіє, коли бачить, що відмежовані від гнилої буржуазної цивілізації селяни зберігають у собі щирість, правдивість, доброту й ласку.

Аглая заперечує “страшні погляди” Шварца, особливо коли той повів бесіду про “вільну любов”. Аглая допускає, що вільна любов (хоч вона й “ординарна своїм змістом”), вільне подружжя, не скріплене шлюбом, може бути лише в людини, яка хоче служити суспільству і підпорядковує своє життя благородним ідеалам,- а не в тої, яка віддається на поталу власних розгнузданих інстинктів. У висловлюваннях героїні звучить бажання прожити змістовне, велике життя.

О. Кобилянська змальовує образ Аглаї в русі, в розвитку. Характер героїні, її погляди формуються на очах читача. Разом з тими змінами, які відбуваються в її житті, деякі погляди її розвиваються, зміцнюються, інші – міняються. При цьому слід зауважити, що, при всій увазі до ідеологічних питань, головний інтерес при змалюванні цього образу зосереджується на житті душі й серця героїні, на показі її як митця, як людини. Звідси й емоціональний тон повіствування, перевага ліричного начала, велика увага до “діалектики душі” персонажа.

Перша чиста любов дівчини до Андрія поклала свій відбиток на її дальше життя. Андрій був перший, хто помітив її незвичайний талант, вселив віру у її великі творчі можливості, заохочував до праці, щоб здійснити жадані мрії. Смерть Андрія була першою тяжкою втратою, що принесла дівчині невимовне горе. Потрясіння, яке пережила Аглая, робить її мовчазною, розсіяною, заглибленою в себе.

Вихована на кращих зразках класичної музики, зокрема російської (обожнювала музику Чайковського), Аглая говорить: “Нині є моїм богом музика, котру треба розуміти. Те, що ми звичайно чуємо, то ж не музика. Але коли дає нам дійсний талант музику, тоді вона стає нарівні з елементарною силою” (ІІІ, 360). Як Л. Толстой у своїй “Крейце-ровій сонаті”, О. Кобилянська у повісті “За ситуаціями” стверджує думку про великий вплив музики на психіку людини. Героїня повісті Аглая говорить: “Під впливом музики не зробить ніхто ні кривди, ні грубості… ні не сповнить злочинства; хіба одно самовбивство” (ІІІ, 385).






Твір на тему чи потрібна сучасній людині честь.
Основа сюжету повісті “За ситуаціями”