1812 рік у зображенні Л. М. Толстого
Л. М. Толстой був учасником Севастопольської оборони. У ці трагічні місяці ганебної поразки російської армії він багато чого зрозумів, усвідомив, як страшна війна, які страждання вона несе людям, як поводиться людина на війні. Він переконався в тім, що щирий патріотизм і героїзм проявляється не в гарних фразах або яскравих подвигах, а в чесному виконанні боргу, військового і людського, незважаючи ні на що. Цей досвід позначився у романі “Війна і мир”. У ньому намальовані дві війни, які багато в чому протипоставлені одна одній. Війна на чужій
Над Росією нависла смертельна небезпека, і в дію вступили ті сили, які автор і Кутузов називають “народним почуттям”, “схованою теплотою патріотизму”. Кутузов напередодні Бородінського бою, об’їжджаючи позиції, побачив ополченців, що надягли білі сорочки: вони були
Він відмовився служити в штабі, а взяв полк і під час бою отримав смертельну рану. І П’єр Безухов, сугубо цивільна людина, їде до Можайська, а потім і на поле бою. Він зрозумів зміст фрази, що почув від старого солдата: “Всім народом налягти хочуть… Один кінець зробити. Одне слово – Москва”. Очами П’єра дана картина бою, героїзм артилеристів на батареї Раєвського. Ця непереможна сила складалася з героїзму і патріотизму москвичів, які залишають рідне місто, як ні шкода їм залишати на погибель своє майно. Згадаємо, як Ростови залишали Москву, намагаючись відвезти на підводах саме коштовне з будинку: килими, одяг. А потім Наташа і старий граф вирішують віддати підводи пораненим і усе добро вивантажують і залишають на розгарбування ворогу. У той же час незначний Берг просить одну підводу, щоб вивезти з Москви прекрасну шафу, що він купив задешево… Навіть під час патріотичного підйому ніколи не обходиться без бергов. Непереможна сила росіян складалася з дій партизанських загонів. Один з них докладно описаний Толстим. Це загін Денисова, де сама потрібна людина – Тихон Щербатий, народний месник. Партизанські загони знищували наполеонівську армію вроздріб. На сторінках ІV тому виникає образ “дубини народної війни”, що піднялася всією грізною і величною силою і гвоздила французів, поки не скінчилася їхня навала, поки в душі народу почуття образи й мести не змінилося почуттям презирства і жалості до поваленого ворога. Толстому ненависна війна, і він малює не тільки картини боїв, але й страждання всіх людей на війні, будь то чи свої, чи вороги. Відхідливе російське серце підказало, що можна пошкодувати обморожених, брудних, голодних французів, взятих у полон.
Це ж почуття й у душі старого Кутузова. Звертаючись до солдатів Преображенського полку, він говорить, що поки французи були сильні, ми їх били, а тепер і пошкодувати можна, адже теж люди. У Толстого патріотизм невіддільний від гуманізму, і це природно: простим людям війна завжди була не потрібна. Отже, Толстой малює війну 1812 року як народну, Вітчизняну, коли на захист Батьківщини піднявся весь народ. І зробив це письменник з величезною художньою силою, створивши грандіозний роман-епопею, якому немає рівних у світовій літературі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)