Зображення борців за народну волю в поезії Павла Грабовського
Мабуть, не вимолила мати долі своєму синові, не змогла захистити свою розумну дитину від жорстокої дійсності. А може, це доля сама його вибрала, щоб провести на жертовний вогонь за страждання народу, за приниження і зневагу? І юнак сміливо став на цю стезю, бо інакше він не зміг би жити. Життєва доля Павла Грабовського – це типова доля тих сотень і тисяч борців за свободу, яких переслідував і гноїв у тюрмах царський уряд, а творчість його – приклад служіння трудовому народові. Висланий у 1888 році на п’ять років до Сибіру, поет більше ніколи
Я не співець чудовної природи
З холодною байдужістю її;
3 ума не йдуть знедолені народи,-
Їм я віддав усі чуття мої…
Засуджуючи буржуазних естетів, Грабовський обстоював мистецтво ідейне, бойове. Стверджуючи, що життя
Уперед проти хижих порядків!
Гине войник чи здобич бере,
Він стежки протира для нащадків,-
Його діло ніколи не мре!
Прообразами героїв-борців для Павла Грабовського були друзі по засланню, ті, що полум’яним словом будили народ і стали жертвами в цій боротьбі. Цикл поезій “До Н. К. С.” – це ніжна лірика захоплення жінкою-борцем, не схиляння перед “ясною красою”, а гірка скорбота за тим, що так рано обірвалося життя дорогої людини.
Зранку в холодну могилу
Ти жертвою часу лягла,
Без жалю загублено силу… ,
А в мене пак гадка жила…
Поезія “До Б. С-го” – це заклик до дружби і братерства між народами. Продовжуючи традиції Тараса Шевченка, поет вірить у торжество дружби в сім’ї великих народів. Вірш присвячений полякові Броніславу Сєрошевському, товаришеві по засланню. Сини двох братніх народів зійшлися на шляху революційної боротьби проти самодержавства:
Міцно, браття, стиснім руки,
Обіймімось гаряче:
Вкупі рушмо проти муки…
Що вражає боляче!
Героїка революційної боротьби відтворюється у Грабовського яскравими поетичними закликами: “Сміле слово – то наші гармати, світлі вчинки – то наші мечі”, “За щастя для людини, за світло в чорній млі”…
Поет вражає силою ліричної агітації. Коли читаєш його поезії, дивуєшся: де брав цей слабосилий чоловік наснагу? Що запалювало його на боротьбу? І відповідь одна – любов до України, до народу. Так хай же ця безмежна, жертовна любов до рідного народу запалює нас, покоління нової України, на справи в ім’я процвітання нашої держави.