Зима в моєму місті (твір-розповідь)

Зима в моєму місті не приносить радості нашому дворовому собаці кличкою Черниш. У нашому дворі кожний під’їзд опікає свою дворнягу. Наш – Черниша.

Черниш – непоказний худий пес з довгим тонким хвостом, закрученим бубликом. Він весь чорний, без єдиної світлої плями. Особливо собака прив’язаний до тітки Раї, що живе на останньому поверсі. У неї немає своїх дітей, і всю любов вона віддає дворовим собакам. Черниш – її улюбленець. Однак любов тітки Раї не дуже виручає Черниша від зимових негод: холоднечі, вітру, снігу. Тітка Рая намагалася

брати його на зиму в квартиру, але пес звик до волі й не прижився в будинку. Взимку він спав на залізному даху підвалу, де двірники зберігають свої лопати й мітли. Спочатку тільки тітка Рая підгодовувала собаку, але вже занадто люті зими видалися в останні роки! От і стали жителі різних квартир допомагати їй підтримувати пса. Хтось виніс і послав для Черниша на залізному даху підвалу стару куртку; хтось зробив з великої картонної коробки з-під телевізора щось на зразок будки для собаки. Накрили коробку поліетиленовою плівкою. І треба сказати, що Черниш благополучно проводив там зимові ночі. Удень він з гавкотом
жваво бігав по засніженому двору, лякаючи голубів і ворон.

Птахам теж не солодко взимку в місті, і ми намагалися не забувати виносити їм сухий хліб. А ще прикмета зими в моєму місті – це годівниці на балконах для снігурів. Ми, наприклад, зробили годівницю з поліетиленової пляшки. Перерізавши її навпіл, ми підвісили ємність до однієї з мотузок для білизни на балконі, насипали усередину насіннячка, поклали шматочки сала. Снігурі сміливо залітали в годівницю і підкріплювалися.

У таких невигадливих турботах проходить зима. Стає навіть шкода, коли вона закінчується. Здається, що своїм підопічним ти начебто вже й не потрібний. Але ми не в образі на них. Наша любов безкорислива.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Зима в моєму місті (твір-розповідь)