Як я навчилася читати (твір-розповідь)

Коли я була зовсім маленькою і не вміла читати, мені читала мама. Я довідалася про доброго доктора Айболита, Червону Шапочку і трьох поросят, про дядька Стьопу і розсіяного з вулиці Басейної, про дружбу лева і собачки. Мама читала мені вірші, казки, розповіді. Ми розглядали в книгах малюнки, і мені не дуже подобалося, коли книга закінчувалася. Одного разу мама сказала: “Я розповім тобі казку про букви і звуки”. Вона дістала великі картинки, на яких були намальовані червоні й сині букви. “У місті Букварі жили діти, – розпочала казку мама,

– хлопчики і дівчатка. Дівчатка ходили в червоних платтячках, а хлопчики в синіх костюмчиках. Дівчатка дуже любили співати. “А-а”, – співала одна. “У”, – підхоплювала інша. А хлопчики співати не вміли. Вони говорили твердо і строго.

Одного разу дівчатка прийшли в гості до хлопчиків. Разом вони гралися, танцювали, пили чай. “Давайте заспіваємо”, – запропонували дівчатка.

– А ми не вміємо співати, – відповіли хлопчики.

– Зараз ми вас навчимо, – промовила дівчинка А і взяла хлопчика М за руку.

– Ма-а, – заспівали разом діти.

Усі стали парами й почали співати: бу, ля,

ре. Так дівчатка навчили хлопчиків співати”. “От бачиш, – сказала мама, – з букв і звуків можна складати склади, а зі складів цілі слова. Це дуже цікаво, спробуй!”

Цього вечора я вперше прочитала сама багато слів. І з тих пір читання стало для мене найулюбленішим і захоплюючим заняттям.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Як я навчилася читати (твір-розповідь)