Життя і творчість О. Вишні (матеріал для вчителя)
ПАВЛО МИХАЙЛОВИЧ ГУБЕНКО – ОСТАП ВИШНЯ
(77.77.1889 – 28 09.1956)
Народився Остап Вишня на Полтавщині. Родина Губенків жила дружно, батько і матір залучили дітей з раннього віку до роботи (а мали вони сімнадцятеро дітей).
“Ріс, як і всі ростуть,- згадував письменник,- грався, як і всі, стрибав через перелази, зимою сковзався на льоду і спускався на санчатах. Бігав наввипередки. Тоді ще стометрівок не було, а звалося це так: “Ану од груші до соломи! Тю!” – і побігли. Тю – це нинішній вистріл судді на старті…”
“Школу життя”
Заповітною мрією Павла було стати вчителем, тому просить рідних, щоб дозволили йому вступити до глухівської вчительської семінарії. Однак батько як колишній солдат мав право віддати сина на “казьонний кошт” – у військову фельдшерську
У 1917 році Павло Губенко вступив до Київського університету, але університетської освіти не здобув. Тоді він береться за літературну працю. 22 липня 1921 року в газеті “Селянська правда” була надрукована гумореска “Чудака, їй-богу!”. Під нею вперше стояв підпис: Остап Вишня. Змалював у ній автор пастушка Остапа та його ровесників, а ім’ям свого допитливого героя письменник підписав твір. Ім’я припинилося, припало йому до вподоби і залишилося за П. М. Губенком на все життя.
Сучасники Остапа Вишні згадують, що не був він ні балакучим, ні веселим; худенький, тихий, неначе аж сором’язливий. “В замисленому, навіть самовитому з вигляду лірикові, незмінно м’якому, делікатному, добросердному стороння людина нелегко визнала б добре відомого йому з літератури веселого і безжального Остапа Вишню. А втім, це було саме так.
Тяжкі випробування випали на долю письменника. У тридцятих роках його було звинувачено в організації замаху на Постишева, навішано популярний на той час ярлик “ворог народу” і відправлено на каторгу на береги Печори, де П. М. Губенко працював плановиком і фельдшером. Заслання тривало десять років. Десять літ неволі і принижень. І лиш випадковість вберегла Остапа Вишню від смерті.
А було це так. Везли письменника на страту. Але в цей час на річці скресла крига (ніби пожаліла в’язня), і на етапі довелося затриматися на кілька місяців. А коли приїхали на вказане місце, з’ясувалося, що все колишнє керівництво табору розстріляли. Доля змилостивилась над людиною. І вже до кінця строку Остап Вишня працював фельдшером. Лише у квітні 1944-го року повернувся письменник на Україну.
Дивом збереглися листи, написані у той смертний час і адресовані Варварі Олексіївні Маслюченко – дружині Остапа Вишні, відомій у Харкові театральній актрисі, та дочці Марії. У них – велика туга, біль і віра! Віра у повернення.
Зворушлива дружба єднала Павла Михайловича і М. Т. Рильського. Якось дружина Остапа Вишні запитала Максима Тадейовича, чи не пригадує він, коли познайомився з Остапом Вишнею. “Не пам’ятаю. По-моєму, я знав його все своє життя”,- відповів поет.
А ще Варвара Олексіївна згадує таку деталь: Остап Вишня не мав костюма, і Максим Тадейович поділився з ним своїм скромним гардеробом (віддав йому один зі своїх двох костюмів).
Творчість Остапа Вишні багата і різноманітна за жанрами і за стилем. Він писав сатиричні вірші, оповідання, фейлетони, анекдоти, жарти. Письменник часто звертався до жанру дитячого оповідання, щедро змальовуючи епізоди з дитинства. Іноді навіть важко встановити, де закінчується автобіографічне і починається художнє. Лише після війни видано для юного читача ряд гумористичних оповідань автора, найвідоміші серед яких такі: “Молоді будьмо”, “Великі ростіть”, “Дітям”, “Перший диктант”.
28 вересня 1956 р. перестало битися серце Остапа Вишні. Він був сповнений бадьорості і великих творчих планів. їх не судилося здійснити. Але те, що письменник написав за своє життя, ввійшло до золотої скарбниці української літератури.
3. “Мисливські усмішки О. Вишні” (загальна характеристика)
У післявоєнний період О. Вишня створив великий цикл непере-вершених за своєю майстерністю, тонкістю відчуття рідної природи “Мисливських усмішок”.
“Мисливські усмішки” є найбільш поетичними творами письмен-ника-гумориста. Це справді ліричні вірші в прозі, їх по праву можна назвати лебединою піснею письменника.
У центрі всіх творів цього циклу стоять благородні, розумні, кмітливі люди. Вони веселі оповідачі, знавці безлічі мисливських вигадок і охоронці природи, які кохаються в пташинці і звіряткові, деревці і квіточці. За кожний із них стоїть постать, як пише М. Рильський, “справжнього мисливця і при тому поета полювання” – О. Вишні.
Письменник, у цьому і своєрідність циклу його творів, завжди має на увазі слухача його усмішки – це оповідання, розраховані на усну розповідь, на присутність людей і оповідача, з його мімікою і розмовними інтонаціями. Ці твори особливо сильно вражають при слуханні їх у чиємусь невимушеному, без притиску і крику, в безпосередньому і спокійному читанні.
Герої Остапа Вишні – люди високих і благородних поривів, чистої моралі та душевної краси. Вони вміють побачити і оцінити велич і красу природи.
Характерною особливістю “Мисливських усмішок” О. Вишні є їх тонкий гумор. Комічного ефекту гуморист досягає багатьма засобами. Це насамперед уміння говорити на повному серйозі про те, що цього аж ніяк не потребує, пояснювати те, що й так усім ясне і зрозуміле. Це, по-друге, використання іншомовності та самозаперечень,
Виняткових сюжетних ходів і ситуацій, тавтологічних виразів, дотепів і народно-розмовної стихії з широким використанням професіонально-мисливської термінології, мистецької та побутової лексики іт. д.
У “Мисливських усмішках” О. Вишня досяг високого рівня побудови своїх творів. Він надзвичайно винахідливий у розгортанні експозицій та сюжету, у використанні народно-поетичної творчості, у завершенні кожної композиційної частини.
Одним із найулюбленіших прийомів О. Вишні є гротеск. В його усмішках знаходимо свідоме перебільшення зображуваного явища, різні контрасти між реальним, вигаданим чи розказаним оповіда-чем-мисливцем, поєднання дійсного і фантастичного. Та ніде гуморист не збивається на карикатурне спотворення образу чи характеру. Навпаки, його гротеск має ліричний, добродушний, інтимний характер. На цьому прийомі тримаються майже всі твори циклу “Мисливські усмішки”.
Надзвичайно вдало використовував О. Вишня скарби народно-поетичної творчості. Після прислів’я-приказки казкові зачини надають всім творам чарівної інтимності та ліричності.
Вчитель наголошує, що в основі всіх “Мисливських усмішок” О. Вишні лежать життєві факти, реальна дійсність. А основне – глибока любов до рідної природи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)