Сміх у творах Остапа Вишні

Ми сміємося і будемо сміятися, бо ми живемо повнокровним життям, разом із своїм веселим, дотепним, талановитим народом.

Остап Вишня

– Письменницьку програму сам Остап Вишня сформулював так: “Про що я, нещасний, мушу думати й писати:

– “Про хуліганство, грубість, невихованість.

– Про виховання лоботрясів і шалопаїв.

– Про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім’ї.

– Про широкі натури за державний кошт.

– Про начотчиків і талмудистів у науці.

– Про консерваторів у сільському господарстві

й промисловості.

– Про винищувачів природи…”

З цієї напівжартівливої пам’ятки проступає головний зміст усієї літературної діяльності Остапа Вишні – найвидатнішого українського гумориста і сатирика.

Так, свою творчість він присвятив викоріненню всього того, що заважало народові будувати нове життя. Про що ж писав Остап Вишня? Чим приваблювали його гумористичні та сатиричні мініатюри, яким він сам дав нову назву – усмішки? Коротко кажучи, він писав про все, чим жило тоді молоде суспільство, що цікавило його чи непокоїло.

Першим твором, який Остап Вишня написав під час Великої

Вітчизняної війни, була славнозвісна “Зенітка”. Цей твір гумористичний. Змальовані тут персонажі та обставини, в які вони потрапляють, викликають веселий сміх! Водночас гумореска засвідчила, що засобами гумору можна виражати найсерйозніші думки і почуття, – “Зенітка” втілює патріотичну ідею всенародної боротьби проти фашистських окупантів.

Найбільше приваблює в “Зенітці” дід Свирид, від імені якого й ведеться розповідь. Викликає сміх часте вживання військової термінології під час розповіді про сутички із сердитою бабою Лукеркою. Так, дід Свирид, тікаючи від баби, “висадився десантом” на своєму городі і замаскувався в лопухах; баба Лукерка, ганяючись за дідами, “прорвала фронт”; під натиском Лукерки діди змушені були відступити “на запасні позиції” – в погрібник; баба “оточила” дідів у погрібнику; кум не витримав, вирішив “пробиватися до своїх” і рвонув “в енському напрямку”.

Остап Вишня захоплювався полюванням та рибальством. Тож не дивно, що він сам і розповів про це своє захоплення в багатьох творах, що склали чималу книжку під назвою “Мисливські усмішки”. “Мисливські усмішки” – це твори про замилування природою. Герої значної частини усмішок і сам автор ніскільки не сумують з того, що “промажуть” – вони радіють живому птахові чи звірині, і в описі їх ми відчуваємо найчастіше пильний погляд не так мисливця, як художника слова. Ось він бачить слід білочки й уявляє, як вона спить тепер “солодким сном, листячком у грушевому дуплі прикрившись, і сняться їй соснові шишки та солодкі горішки”. А то раптом мисливець, замість прицілювання, милується, як лисиця “не біжить, а летить, червона-червона на сліпучо-білому фоні, випроставши хвіст і витягти мордочку”. Однак ці усмішки не називались би мисливськими, якби в них не було веселих пригод, неймовірних вигадок, цікавих розповідей про полювання, що точаться біля вогнища. І все це ніби вихоплено з уст, розповідь переливається народними дотепами, жартами, яскравою образністю. Іноді сміх викликає не сам сюжет, а ніби мимохідь кинуті слово чи фраза, на взірець того, що серед різного мисливського начиння береться на полювання й стопка, – звичайно ж, не для горілки, а “для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…”

Остап Вишня добре знав силу гострого сатиричного слова, силу вбивчого сміху. Він любив повторювати слова М. В. Гоголя: “Сміху боїться навіть той, хто вже нічого не боїться”. Остап Вишня був художником народним у найглибшому розумінні цього слова: він писав про народ, для народу і в ім’я народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Сміх у творах Остапа Вишні