Спогади про дитинство (За гуморескою Остапа Вишні “Перший диктант”)

Дитинство видатного українського письменника-гумориста Остапа Вишні припало на добу царизму. Нелегкі то були часи, але письменник віднаходить найтепліші інтонації, змальовуючи своє дитинство. Один з таких творів має назву “Перший диктант”.

У сім’ї Остапа було дванадцятеро дітей. Складно було батькові й матері поратись у такому “хазяйстві”, та що робити! Батькам дуже кортіло, щоб їх діти були письменними, але на хуторі ніякого навчального закладу не передбачалось. До найближчої школи було далеко, не в кожної дитини були чоботи,

і ними доводилося “чергуватися”. З особливою ніжністю Остап Вишня згадує стареньку Марію Андріївну, “чудесної душі людину, народну вчительку”, яка ставилась до учнів, немов до власних діточок. На третій рік навчання малим довелося писати диктант російською мовою, “бо шкіл на рідній українській мові за царя на Україні не було”. Була в диктанті така фраза: “За коляской бежала и лаяла собачка испанской породы”. І п’ятнадцять із шістнадцяти учнів замість “испанской породы” написали “из панской породы”. Дуже сміялась учителька, а сам оповідач отримав двійку.

В оповіданні “Перший

диктант” Остап Вишня майстер­но створює комічний ефект, дивлячись на своє нелегке ди­тинство очима дорослої, досить забезпеченої людини. Пись­менник дуже вдало демонструє свій подив від порівняння тогочасного й сучасного, але найбільше в цьому творі все ж таки теплоти й доброти. Найкомічнішим, звичайно, є епізод з песиком іспанської породи. У цьому епізоді, мов через збільшувальне скло, видно всі разючі протиріччя до­революційної України: треба писати російською, та ще про “господ”, а на додаток про їхнього собачку, який, як не верти, усе одно з панської породи.

Сміх Остапа Вишні в гуморесці “Перший диктант” є добрим сміхом. Усі герої твору є позитивними, а Марію Андріївну взагалі можна вважати взірцем позитивного ге­роя. Може здатись, що Вишня найдоброзичливіший гумо­рист в українській літературі. Проте сміх письменника бував ще й викривальним, саркастичним, нищивним, коли Вишня писав про ворогів українського народу, яку б машкару ті не надівали.

Не кожна людина вміє згадувати. Минуле здається втра­ченим повністю, але спогади можуть повернути його в усій повноті, хоча й на короткий час. Згадавши про дитинство, людина відчуває живий зв’язок між власним минулим і майбутнім, що з такою щирістю доводять автобіографічні твори Остапа Вишні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Спогади про дитинство (За гуморескою Остапа Вишні “Перший диктант”)