Жіночі образи в романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”
З Печоріним у романс пов’язані долі чотирьох жінок: черкешенки Бели (“Бела”), довговолосою “ундини”, подруги контрабандиста Янко (“Тамань”), княжни Мері і княгині Віри (“Княжна Мері”); цю галерею жіночих образів завершує епізодична постать Насті, “гарненькою доньки старого урядника” (“Фаталіст”). Героїні не вступають у відносини ні один з одним, ні (за небагатьма винятками) з іншими персонажами. Вони постають як свого роду дзеркало, відображає ті чи інші сторони характеру і духовного світу Печоріна. Однак жіночі
Героїня неосвічені і насилу розмовляє російською мовою, але її очі говорять про напруженого внутрішнього життя: вони то “зазирають вам у душу”, то блищать, “ніби
Подібно Белі, вона стає іграшкою в руках Печоріна. Доглядаючи за Мері і домагаючись її прихильності, він лише тішить своє самолюбство. Але в той же час спілкування з Печоріним пробуджує в Мері душу, змушує її не тільки страждати, але і (завдяки стражданню) мислити. Мері належить до того ж стану, до тієї ж культурному середовищі, що і Печорін. Вона розумна, освічена, начитанна. Вернер повідомляє, що княжна читає Байрона в оригіналі і знає алгебру (навіть княгиня Литовська, мати Мері, “живить повагу” до розуму і знань дочки). Зустрівши Мері вперше, Печорін відразу відзначає в її зовнішності риси, що вказують на приналежність до аристократичного суспільства. Мері одягнена “за суворими правилами кращого смаку: нічого зайвого”; її хода легка і благородна; від неї вест “нез’ясованим ароматом”. Крім того, княжна “гарненька”: у неї довгі вії і дивовижні, “оксамитові”, очі. Княжна дивиться на своїх шанувальників з числа “водяний” молоді “з деяким презирством”. Вернер бачить в цьому аристократичну зарозумілість, але подальші події показують, що звички і звичаї “водяного суспільства” заслуговують “деякого презирства”. Мері молода і тому безпосередня і “чутлива”.
Вона “пташки” кинулася на допомогу Груші нікому, коли той впустив склянку і не зміг його підняти (заважали милиці). Паралельно з історією княжни розвивається роман Печоріна з Вірою – єдиною жінкою, до якої герой відчуває глибоке, перевірене часом відчуття. Для Печоріна Віра уособлює собою ідеал жінки. Вона красива, розумна, тактовна. Печорін цінує в Вірі те, що вона розуміє його, знає всі його недоліки, але все-таки любить. Проте цей образ, але думку ряду критиків (від Бєлінського до Набокова), поступається іншим жіночим персонажам в художній переконливості. У яскраво індивідуалізованих образах героїнь автор втілив різноманітні відтінки жіночого характеру та психології, показав різні соціальні типи.
Віра і княжна Мері – світські дами, які належать до тієї ж соціальному середовищі, що і Печорін. Черкешенка Бела і довговолоса дівчина з “Тамані” – екзотичні “дикунки”, що виросли в обстановці, нескінченно далекій від світу дворянської культури. При всіх відмінностях героїні схожі в одному: кожна з них стає жертвою Печоріна – жертвою його егоїстичних пристрастей, витребеньок та честолюбства; кожної Печорин приносить зло. Гине Бела, змушена тікати з рідного дому подруга Янко, страждає Віра, принижена Мері. Але в той же час саме Печорин відкриває для люблячих його жінок можливість відчути всю повноту емоційного життя, саме завдяки зустрічі з ним героїні дізнаються щось важливе про власній душі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)