Жанрова своєрідність комедії Горе від розуму Грибоєдова А. С
Комедія – колір цивілізації, плід розвиненої громадськості. Щоб розуміти комічне, треба стояти на високому щаблі освіченості. В. Г. Бєлінський По жанрі “Горе від розуму” соціальна (ідеологічна) сатирична комедія Тема цього добутку – зображення соціально значимого зіткнення “століття нинішнього”, що бажає замінити старі громадські порядки, виправити вдачі суспільства, і “століття минулого”, що боїться будь-яких суспільних змін, тому що ці зміни реально загрожують його благополуччю. Тобто комедія описує зіткнення прогресивного
Насамперед це були, звичайно, абсолютизм, кріпосне право, бюрократизм, космополітизм “Горе від розуму” – ідеологічна комедія, тому що Грибоєдов багато уваги приділяє спорам героїв по самим актуальним для свого часу питанням, соціальним і моральним. При цьому драматург приводить висловлення як Чацкого, що виражає прогресивні погляди, так і Фамусова, Скалозуба, Молчалина й гостей, що відстоюють консервативну точку
Чацкий, треба визнати, виступає не проти кріпака ладу, а сміло засуджує зловживання кріпосників, про що свідчить знаменитий монолог “А судді хто? “. Герой згадує про “Нестора негідників знатних”, що проміняв на три хортиць собаки своїх кріпосних слуг, хоча Усердствуя, вони в годинники вина й бійки И честь, і життя його не раз рятували… (ІІ, 5) Чацкий говорить також про хазяїна кріпосного театру: розорившись, він продав своїх кріпосних артистів поодинці. Всі міркування про жорстокість кріпосного права не торкають представників фамусовского суспільства – адже на кріпосному праві побудоване все сьогоднішнє благополуччя дворянства. А як легко керувати-помикать зовсім безправними людьми!
Це видно й у будинку Фамусова, що пристає до Лізи, лає слуг, вільний наказатьих усіх, коли і як йому заманеться. Про це свідчить і поводження Хлестовой: вона велить погодувати на кухні свого собачку й заодно дівку-арапку Тому на гнівні випади Чацкого проти кріпосників Фамусов просто не відповідає й іде з кімнати, а Скалозуб з монологу “А судді хто?” уловив тільки осуд гвардійського мундира, що розшив золотом, (!
) і погодився із цим. Чацкий, як і Грибоєдов, уважає, що достоїнство дворянина не в тім, щоб бути кріпосником, а в тім, щоб бути вірним слугою Батьківщини. Тому Чацкий переконаний, що потрібно служити “справі, а не особам” (ІІ, 2). На раду Фамусова послужити він резонно відповідає: “Служити б рад, прислужуватися нудно” (там же).
У представників фамусовского суспільства зовсім інше відношення до служби – для них цей засіб досягнення особистого благополуччя, а ідеалом є дозвільне життя собі на втіху. Тому Павло Опанасович із таким захватом розповідає про свого дядька Максимі Петровичі, що дослужився до камергера, розважаючи Катерину блазнівськими номерами. “А? Як по^-вашому?
По^-нашому – тямущий”, – викликує Фамусов. Йому вторить Скалозуб: Так, щоб чини добути, є багато каналів; Про їх як щирий філософ я звужу: Мені тільки б дісталося в генерали. (ІІ, 5) Молчалин радить Чацкому: Ну, право, що б вам у Москві в нас служити? І награжденья брати й весело пожити?
(ІІІ,3) Чацкий поважає розумних, ділових людей, сам не боїться робити сміливі вчинки. Про це можна судити по мрячних натяках Молчалина про петербурзьку діяльність Чацкого: Тетяна Юріївна розповідала щось, З Петербурга відвертаючи, З міністрами про ваш зв’язок, Потім розрив… (ІІІ, 3) У фамусовском суспільстві люди цінуються не по особистих якостях, а по багатству й родинним зв’язкам. Про це з гордістю говорить Фамусов у монолозі про Москву: От, наприклад, у нас вуж здавна ведеться, Що по батьку й синові честь; Будь благенький, так якщо набереться Душ тисячки дві родових, – Той і наречений (ІІ, 5) Люди цього кола схиляються перед іноземцями й іноземною культурою.
Однак невисокий рівень утворення дозволяє графині-внучці Хрюминой, князівнам Тугоуховским розуміти тільки французьку моду – вони взахлеб обговорюють на балі складочки й бахрому на нових убраннях. Чацкий у своїх висловленнях (особливо вмонологе “У тій кімнаті незначна зустріч… ” ІІІ, 22) досить різко засуджує низькопоклонство перед закордоном.
Він, навпроти, виступає як патріот Росії й уважає, що вітчизняна історія нітрохи не уступає, наприклад, французької, що російський народ “розумний, бадьорий” (там же), що, поважаючи чужу культуру, не слід зневажати своєї Фамусовское суспільство відчуває страх перед справжньою освітою. Всі неприємності воно зв’язує із книгами й “ученістю”. Це думка гранично чітко формулює сам Павло Опанасович: Ученье – от чуму, ученість – от причина, Що нині пущі, чим коли, Божевільних розвелося людей, і справ, і думок. (ІІІ, 21) Всі гості квапляться погодитися з Фамусовим у цьому питанні, отут в усіх перебувають слова: і в княгині Тугоуховской, і в баби Хлестовой, навіть у Скалозуба Чацкий, як виразник передових ідей свого часу, не може погодитися з подібними поглядами Фамусова і його гостей. Він, навпаки, поважає тих, Хто недруг виписних осіб, вичур, слів кучерявих, У чиєї, на нещастя, голові П’ять, шість найдеться думок здорових, И він насмілиться їх гласно повідомляти…
(ІІІ, 22) Легковажне відношення до утворення й виховання дворянських дітей закономірно випливає зі зневаги з боку фамусовского суспільства до освіти й наук. Люблячі батьки Клопочуть набирати вчителів полиці; Числом поболее, ценою подешевше… (І, 7) Вихователями дворянських недоуків стають іноземці із сумнівною педагогічною репутацією. Смутний результат подібної системи виховання (преклоніння перед Європою й презирство до Батьківщини) можна спостерігати в третій дії: Ах! Франція!
Немає у світі краще краю! Вирішили дві князівни, сестриці, повторюючи Урок, що їм з дитинства натвержен. (ІІІ, 22) Оскільки любовна лінія є однієї із двох сюжетообразующих, остільки в комедії розглядаються й відносини у дворянських сім’ях.
Чету Горичей стає зразковою сім’єю для фамусовского суспільства. “Ідеальний чоловік” Горич перетворюється в іграшку своєї примхливої дружини. Чацкий висміює подібні відносини, та й сам Платон Михайлович скаржиться на своє життя, нудну, одноманітну, порожню (ІІІ, 6). “Горе від розуму” – сатирична комедія, тому що в ній зло висміюються суспільно значимі пороки героїв Практично всі персонажі п’єси описаний сатирично, тобто їх зовнішній благовидний вид приховує внутрішню порожнечу й дрібні інтереси.
Таким є, наприклад, образ Скалозуба – людини нерозвиненого, солдафона, що, однак, “мітить у генерали” (І, 5). Цей полковник добре розбирається тільки в мундирах, орденах, кийовій дисципліні. Його недорікуваті фрази вказують на примітивне мислення, але цей “мудрець” є героєм всіх віталень, бажаним для Фамусова нареченим дочки й родичем. Сатирично зображений Молчалин – зовні тихий, скромний молодий чиновник, але в останній відвертій розмові з Лізою він розкривається як низький лицемір: Мені заповів батько: По-перше, догоджати всім людям без изъятья – Хазяїнові, де доведется жити, Начальникові, з ким буду я служити, Слузі його, що чистить плаття, Швейцарові, двірникові, для избежанья зла, Собаці двірника, щоб ласкаво була. (ІV, 12) Тепер всі його таланти одержують інший зміст: він з’являється перед персонажами п’єси й читачами людиною без честі й совісті, готовим на будь-яку низькість заради кар’єри Сатиричний характер і в Репетилова. Цей натякає на таємне суспільство, на якесь важливе державне завдання, але все зводиться до порожнього шуму й лементу його друзів-собутильников, тому що поки важливе “державна справа: Воно, от бачиш, не дозріло” (ІV, 4). Сатирично представлені, звичайно, і гості Фамусова: похмура баба Хлестова, абсолютно дурні князівни, безликі добродії N і D, пролазливий Загорецкий.
Вичерпну характеристику дає їм усім графиня-онученяти: Ну Фамусов! Умів гостей назвати! Якісь виродки з того світла, И не з ким говорити, і не з ким танцювати.
(ІV, 1) Сатирично зображує Грибоєдов і Чацкого: цей ентузіаст проповідує шляхетні ідеї у вітальні Фамусова перед самовдоволеними й порожніми людьми, які глухі до проповіді добра й справедливості На таке нерозумне поводження головного героя вказував О. С. Пушкін у своєму відкликанні на “Горе від розуму” (лист до А. А. Бестужеву наприкінці січня 1825 року). Однак фінал сатиричного добутку не тільки не смішний, але навіть драматичний: Чацкий втратив кохану дівчину, про яку мріяв три роки в розлуці; його повідомляють божевільним, і він змушений виїхати з Москви. Чому ж Грибоєдов назвав свою п’єсу комедією?
Це питання дотепер обговорюється в літературознавстві. Як здається, краще тлумачення грибоедовского задуму дає Й. А. Гончарів у статті “Мильон роздирань”: називаючи “Горе від розуму” комедією, драматург хотів підкреслити оптимістичність свого добутку. У боротьбі “століття нинішнього” і “століття минулого” фамусовское суспільство перемагає тільки зовні.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)