“Лісова пісня” Лесі Українки як фольклорна скарбниця української літератури

Коли для зміцнення здоров’я Лесі Українці довелося проживати на чужині, в далекій Грузії, народилася в її душі велика туга за лісами, серед яких вона провела найкращі дні свого життя. Письменниця була закохана не тільки в природу Полісся, айв народ, серед якого жила. Вона вивчала його мову, пісенну творчість, обряди і звичаї, культуру й побут, уважно слухала й запам’ятовувала різні перекази, цікавилася історією поліського краю.

В далекому Кутаїсі згадалися геніальній співачці “Досвітніх огнів” ті чудові місячні ночі, коли вона,

зачарована поліськими легендами, крадькома бігала по лісу з надією зустріти справжню золотокосу Мавку, з якою “познайомилася” в селі Жабриця, щоб потім все життя не розлучатися з нею. У дитячому віці була не одна цікава подорож Лесі до вічного, невичерпного джерела – фольклору, яке збагатило її чудовим матеріалом, що потім перетворився під її чудодійним пером на високомистецькі твори. Звернувшись до фольклору рідного народу, письменниця сягнула вершин поетичного мистецтва, написавши драму-феєрію “Лісова пісня”.

Усі мелодії, що поетеса вибрала для “Лісової пісні”, – то все мелодії Полісся, мелодії

вічної живої музики в природі, що чула вона їх в дитинстві. Саме такими піснями пробуджує Лукаш весну. Вже в пролозі ми потрапляємо в царство фольклорних образів, витворених фантазією мешканців Волинського Полісся. Перед читачами постають Потерчата, Русалка, Водяник. Кожного з них Леся Українка зображує відповідно до легенд і повір’їв, але вносить і свої деталі в їх характери. Далі читач має нагоду зустрітися з Лісовиком, Мавкою, Перелесником та іншими мешканцями лісу.

Головною дійовою особою є Мавка. За народними повір’ями, Мавка – це казкова істота, лісова русалка, що заманює хлопців у ліс та залоскочує їх до смерті. Але Лесина героїня є втіленням ніжності й доброти. Вона постає перед нами красивою дівчиною, з розпущеними косами, в ясно-зеленому одязі. У народній творчості Водяник – це злий дух, що живе в річках, озерах, болотах і приносить людям нещастя, злидні тощо. У “Лісовій пісні” Водяник не такий вже і злий, але змальований так само, як і у фольклорі: “Він древній, сивий дух, з довгим волоссям і бородою”. Лісовик – це також міфічна істота.

Він – малий бородатий дідок, меткий рухами, з поважним обличчям. А ось і Злидні, що за народними переказами, приходять до тих, хто не любить природу. Отже, і Мавка, і Лісовик, і Куць, і Потерчатка, і Русалка та інші дійові особи — не вигадані. Нічого випадкового в творі Лесі Українки немає. Про це свідчить і той факт, що Мавка перетворилася “у вербу з сухим листям та плакучим гіллям”, а не в якесь інше дерезо. Адже верба має здатність воскресати. Навіть із порубаного і недбало кинутого на землю вербового кілка виростає дерево:

Легкий, пухкий попілець

Ляже, вернувшися, в рідну землицю,

Вкупі з водою там зростить вербицю, –

Стане початком тоді мій кінець.

Отже, “Лісова пісня” – це гімн природі, загадковість і таємничість якої завжди вабили і лякали людину. Це гімн повір’ям, переказам, легендам, що створювалися народом, який мав світ за “казку, повну чудес, таємничу, цікаву”.






Образ сави чалого.
“Лісова пісня” Лесі Українки як фольклорна скарбниця української літератури