Засудження війни у кіноповісті “Україна в огні”
Війна… Це страшне для кожного з нас слово, адже воно означає кінець безхмарному небу, кінець рідній природі – кінець усьому. Кінець людському існуванню. Це дуже страшно, коли одного дня не прийде лист від батька з фронту, або колись не зможеш дочекатися любої матусі з магазину, де від продуктів залишилися хіба тільки назви. Ти відчуватимеш себе у пастці, з якої немає виходу. Мабуть, щось подібне відчував і Олександр Довженко, коли писав свою кіноповість “Україна в огні”.
Багато чого пережив автор за роки війни. Але не втратив віри
Автор з ненавистю писав про війну, засуджуючи її як ту, що приносить людям лише знущання та біль, втрати близьких людей. Я відчуваю, з яким душевним болем Довженко писав про війну, як боляче йому було описувати усі ті знущання фашистів над українцями. Але
Як “лихий мерзотник, герой шибениць, масових палійств та гвалтувань” постає переді мною полковник Ернст фон Крауз. Науці вбивств та грабувань він навчає й свого сина Людвіга. Переконані нацисти і расисти, вони намагаються використати помилки і прорахунки в нашій країні, нацькувати проти народних мас в’язнів, оточенців, дезертирів, вогнем і шибеницями залякати поневолений люд, мріючи про вічне панування над народами. Вражають мене нелюдські вчинки фашиста. Крауза. Він примушує людей орати поле, впрягаючись замість волів; за смерть сина власноручно перестріляв усіх поліцаїв; спалив хати Запорожців і тих, хто був у партизанському реєстрі; саме за його наказом вбивали цілі родини, кидали дітей у вогонь; за власним проектом він побудував на Сході чотири заводи для спалення людей, щоб добувати спеціальні масла та жири, за що фюрер нагородив його залізним хрестом із дубовим вінком.
Бридко мені читати, а Довженку, мабуть, і писати, про епізод у Києві. Намісник Гітлера на Україні Еріх фон Кох відзначав велику перемогу на Дніпрі, Він гордо заявляв, що несе смерть “нікчемному, млявому слов’янству”. І далі продовжував: “На безмежних просторах України, якою я керую за дорученням фюрера, є неосяжні простори для всіх солдатів!.. Ви можете мені павірити, що я витягну з неї останнє, щоб тільки забезпечити всіх вас і ваших рідних”.
Люди гинуть, люди віддають своє життя. Кому й за що? Хіба вони повинні були загинути, хіба дочка Лавріна Запорожця повинна була працювати у Німеччині й витримати стільки знущань? Саме цю жорстоку несправедливість засуджує Олександр Довженко. Єдине, що зігріває,- те, що український народ вижив і переміг. Василь Кравчика піднімав змучених, скривавлених бійців словами: “Ми б’ємося за те, чому нема ціни у всьому світі,- за Вкраїну… за єдиний народ, що не знайшов собі в століттях Європи людського життя на своїй землі, за народ розгортаний, роздертий”
Український народ переміг ворога, переміг ціною великої кількості смертей. І ніколи, на мою думку, не забуде цієї кривавої, страшної війни, війни, яку з такою ненавистю засуджує Олександр Довженко у кіноповісті “Україна в огні”. Мені здається, вона стане попередженням усім нам: війна нікому не потрібна – потрібен тільки мир.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)