Мої шкільні товариші. Твір-міркування

Когось із них я знаю з дитячого садка, з кимсь познайомилася вже в школі. Всі ми дуже різні, а поєднує нас школа, іноді – спільні нтереси. Я знаю, що коли ми закінчимо школу, то всі розбіжимося в різні сторони, будемо рідко зустрічатися, наші погляди на життя зміняться, будуть нові проблеми, нові друзі й недруги, але шкільні товариші залишаться в пам’яті назавжди. Мене охоплює смуток, коли я зауважую, що ми невблаганно ростемо, втрачаємо дитячу щиру радість. Якщо обманюємо, то все лукавіше, якщо любимо, то щиріше, якщо віддаємо, то усе безжалісніше.

Тому, напевно, мені й подобається творчість В. Крапивина, у його добутках дружба – це любов, красива й світла. Але це в добутках, а в житті – ми спілкуємося, співробітнічаємо, приходимо на допомогу один одному, особливо на уроках. У нас загальні радості й неприємності. Ми заздримо тому, хто через хворобу не прийшов у школу, але не думаємо про те, що йому, може бути, зараз дуже погано. Ми в азарті можемо посміятися над одним з нас, а через п’ять хвилин забути про це. Ми звикли до злих жартів.

А коли ми минулим Літом пішли всім класом у похід, спочатку було весело, потім дівчатка стомилися, а хлопці забрали в них

рюкзаки й волокли їх на собі, як і свої. До ночі вони розбивали наметове містечко й збирали хмиз, а ми готовили вечерю на багатті й відпочивали. Потім були гітара й пісні, дзенькіт комарів і солодкий сон. Наступного дня ми вирушили далі по маршруті. І так тиждень. Ми звикли, що хлопці стають іншими: уважними, турботливими, сильними, кмітливими. А в школі все повторилося: жарт, глузування. Але було літо, і я знаю, які ми стали тепер. І ми дружимо набагато міцніше, ніж здається з першого погляду. І будемо пам’ятати один одного через двадцять, сорок років.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Мої шкільні товариші. Твір-міркування