Засудження егоїзму Клода Фролло в романі Гюго «Собор Паризької Богоматері»

Роман «Собор Паризької Богоматері» – твір, що змушує кожного читача глибоко замислитися над сутністю життя, над проблемами моралі та духовності.

Один з головних персонажів твору – священик Клод Фролло. З юнацьких літ він прагнув займатися наукою і до 35-річного віку досяг великих знань. Цілком віддавшись улюбленій справі, він відмовився від усіх земних благ і насолод: не одружився, а натомість виховував свого молодшого брата Жеана, що уцілів після чуми. Розчарувавшись у науці, він дійшов висновку, що над усім у світі тяжіє фатум і що

все живе мас в світі свою долю.

Клод настільки розчарувався і зневірився в науці, що прийшов до алхімії та чорнокнижництва – і на цьому шляху втратив моральність. Його пристрасть до красуні Есмеральди була не звичайною людською любов’ю, а якимось напівбожевіллям. Саме це й спонукало героя на ганебні вчинки: вдарити Феба кинджалом, а потім накинутись на Есмеральду в Соборі і врешті поставити перед нею питання на Гревському майдані: або він, або шибениця.

Есмеральда для Клода Фролло – «ангел темряви», але він у її владі, бо це саме і є Божа сила краси, якої він не розуміє при всій своїй ученості. У нестямі колишній учений-монах

говорив: «Я вдавався до всіх моїх ліків: монастир, вівтар, праця, книги. Все марно! О, якою порожнечею дзвенить наука, коли ти, сповнений пристрасті, у відчаї б’єшся об неї головою!» І це говорила людина, яка добре знала закономірності природи, теорію про виникнення Сонця, Місяця, вогню.

Почуття закоханості без взаємності відкрило справжню душу Клода Фролло. Воно не зробило його кращим, а навпаки засвідчило, що він – людина егоїстична та думає лише про задоволення власних потреб. Безглузді ревнощі, бажання за будь-яку ціну оволодіти коханою призвели до того, що ця людина вчинила підлість, звинувативши невинну дівчину в чаклунстві й віддавши її до суду.

Ображений поразкою, Клод із зловтіхою спостерігав, як байдужий до всього кат накидав зашморг на шию Есмеральди. І разом з тим архідиякон намагався вгамувати совість, доводячи собі свою чесність та принциповість. Але якими б «теоріями» він не прикривався, його моральний рівень усе одно залишався низьким, а пристрасть – тваринною і аж ніяк не Божою, не творчою.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...



Хліб усьому голова твір.
Засудження егоїзму Клода Фролло в романі Гюго «Собор Паризької Богоматері»