Засоби творення комічного в гуморесці Остапа Вишні «Зенітка»
«Мабуть, з часів Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялась
знову в прекрасній творчості Остапа Вишні»,- писав Олесь Гончар. Справді, Остап Вишня – неперевершений гуморист і сатирик. Герої йот творів втілюють риси характеру українського народу, передають його ментальність. Тому багатьох струн людської душі торкало й сьогодні торкає мудре і дотепне вишнівське слово.
Творча палітра Остапа Вишні досить різноманітна: це й лагідна, м’яка усмішка, сповнена любові
Теплом і доброзичливістю сповнена гумореска Остапа Вишні «Зенітка».
Вона побудована як діалог автора-оповідача з головним героєм – дідом Свиридом. Він приваблює кмітливістю, винахідливістю, щирістю і дотепністю, любов’ю до рідної землі. Як каже сам дід, йому «чи сімдесят дев’ять чи вісімдесят дев’ять»
Композиційно гумореска складається з двох частин. У першій мовиться про мужній вчинок діда-патріота, який з вилами воює з ворогом. Друга частина логічно вмотивовує попередню, оскільки, на думку Свирнда, свій воєнний досвід він здобував у «баталіях» зі своєю дружиною – бабою Лукеркою: «З нею я так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку». Це порівняння лаконічно й водночас колоритно характеризує героїв. Такий контраст між серйозними діями героя і його побутовими сутичками з дружиною викликає у нас щирий сміх.
Засобом гумору у творі є також мова персонажів, у якій оригінально поєднується військова термінологія, побутова лексика, слова н звороти, запозичені з німецької мови. Так, дід Свирид упевнено вплітає у свою розповідь «гут», «вас іст дас?». Вживання героєм військової термінології надає твору гумористичного звучання. У першій його частині це зумовлено самою сюжетною дією, адже виступає дід Свирид проти добре озброєних окупантів з вилами. Зображена письменником ситуація має глибокий зміст: якщо навіть людина похилого віку знищує ворога, можна сказати, голими руками, то такий народ непереможний.
Невідповідність між військовою термінологією і побутовими ситуаціями, змальованими у другій частині твору, викликає сміх у читача. Справді- бо, йдеться про непорозуміння у сім’ї, а розповіді нагадують зведення з фронту. Наприклад: «…Перехрестився кум і рвонув в н-ському направленії. І таки пробився в розположеніє своєї Христі. Щоправда, рогачем його таки контузило, але з ніг гге збило. А я аж до вечора в окруженії за діжкою з сирівцем просидів».
З теплим усміхом згадує дід Свирид уже покійних кума й дружину: «Так ми з кумом як стій з кислиці у піке. Кум таки приземлився, хоч і скапотував, а я з піке – в штопор, із штопора не вийшов, протаранив Лукерці спідницю й урізавсь у землю!»
Багата й соковита мова твору допомагає письменникові показати свого героя і як героїчну особу, і як звичайну людину в її повсякденному житті. Простота викладу й задушевний тон, несподівані висновки, поетизацій побутових деталей, самобутній, типово український характер героя – все це викликає у нас доброзичливий сміх.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)