“Як манить вільшаний король…” (за баладою “Вільшаний король”)
Поезія Гете, безперечно, привертає нас духовністю, що спирається на життєвий досвід. Задум написати баладу “Вільшаний король” виник у поета після знайомства з датською народною піснею “Дочка короля ельфів”, що відтворює містичний страх перед ворожими й безкомпромісними силами природи. Ці два твори схожі тільки в межах певних характеристик: фантастичність, таємничість, міфологія, смерть персонажа. Дійові особи “Вільшаного короля” – дорослий чоловік (батько хлопчика), вільшаний король і, власне, дитина – хлопчик. У поета
Природа постає у творі в образі вільшаного короля, що є втіленням таємничих сил, які вороже ставляться до людей. Проте поміркуймо ось над чим: “Природа!.. Непрошено й несподівано вона захоплює нас у свій круговий танок
На реальний стан речей (батько повертається із сином додому, навіювані нічні страхи дитини) ніби накладається фантастично-міфологічний. З’являється таємничий і жахливий вільшаний король (“Він у короні, хвостатий пан!”), він кличе дитину до себе: “Любе дитя, до мене мерщій!” Намагається заманити золотом: “У злото матуся одягне моя”. Далі пропонує розваги, пісні: “Дочки мої тебе вийдуть стрічать, Вітати, співати, тебе колихать!” Король не тільки принаджує, він намагається забрати душу та життя малого. Реальне й фантастичне передається через сприйняття одних і тих же предметів сином і батьком зовсім по-різному: король – туман, заманювання – колихання гілок, доньки вільшаного короля – верби. Батько, напевно, не вірить в існування незвичайних і таємничих сил, він людина практична, тому й заспокоює дитину на власний розсуд. Хлопчик же, навпаки, надзвичайно схвильований, інтуїтивно відчуває, що йому важко вистояти проти таких чарів-сил: “Мій тату, мій тату, він нас догнав! Ой, як болюче мене він обняв!” Трагічний кінець підтверджує, що передчуття дитини справдилися.
Тож цілком виправданим буде твердження, що вільшаний король – це сама природа. Мова лісового повелителя сповнена містичної непереможної енергії. Дитина боїться вільшаного короля, проте ця незвідана сила вабить і притягує до себе, можливо, саме хлопчик – це дитя природи – і уособлює в собі все людство, яке ніяк не може знайти спільну мову з природою, не може знайти тих гармонійних стосунків, де не було б місця невиправданим трагедіям. Поет по-філософськи подав баладу про стосунки людини й природи, аби спонукати людей до пошуку необхідної гармонії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)