Я думаю, що й наш король не звір, що й він калік не зважиться карати

Із слів Служебки дізнаємося про попередню діяльність Лицаря, який у королівських палатах

…щось говорив там за простолюд, обстоював, щоб дати волю всім.

Із загального тону розмов Лицаря не важко зрозуміти, що найвищою метою його “бунтарських” прагнень було встановлення дуже обмежених демократичних свобод. Лицар – представник панівного класу – загравав з народом, як і Король. Про те, що між Королем і Лицарем не таке вже й глибоке провалля, резонно свідчать дальші слова Служебки:

Ще я собі подумала в ту пору: “Ото але! Король пастушку свата, а лицар розпинається за хлопів…”

Служебка, яка сама хоче зробитися панею, добре тямить, що Лицар рано чи пізно “запанує над своїми маєтками” ‘.

Лицар прагне видобутися на гору і визволити Принцесу. Кожен з попередніх рятівників також хотів самотужки визволити почесну невільницю Короля, і, зрозуміло, кожен зазнавав невдачі, бо всі вони добивалися слави, пов’язаної з визволенням Принцеси, лише для себе. Усім ходом подій Леся Українка підкреслює, щр така індивідуалістична боротьба з тиранією, така індивідуалістична

гра в героїв не принесе успіху. Лицаре-вого завзяття вистачає тільки на те, щоб видертися на кілька уступів гори. Зірвавшись, він падає, вже безсилий піднятися вгору, і залишається, як це підкреслено авторською ремаркою, на “найнижчому уступі скелі”. Після першої ж спроби Лицар втрачає віру в можливість успіху і силкується відрадити інших.

Звичайно, в образі Лицаря не можна шукати втілення рис якоїсь певної партії; це уособлення типових рис багатьох партій і груп, які боролися за інтереси буржуазії й поміщицтва. Леся Українка писала “Осінню казку”, добре знаючи облудність політики угодовських партій, які покладали надії на ліберальну буржуазію.

Поетеса геніально розкрила шляхи падіння дрібнобуржуазних “революціонерів”, які починали з палких промов про волю, “розпиналися за хлопів” і погрожували тиранам, але не йшли далі пишномовних слів. Потім ці “революціонери” при перших же невдачах втрачали віру, відмовляли інших від боротьби і, нарешті, кінчали тим, що брудом обкидали чесних борців за народне щастя, а самі пристосовувались до правлячих кіл, здаючись на їх ласку. Так закінчує і Лицар, коли говорить Принцесі:

Я думаю, що й наш король не звір, що й він калік не зважиться карати… … він нас простить.

Найвищою підлотою такого “лицаря” лібералізму є відступництво від боротьби, в якому виявляється його повна байдужість до народних мас, до робітництва, ЩО бореться за визволення всього народу. І коли він говорить стиха до Принцеси, сподіваючись знайти в ній спільницю: “А зрештою… що нам до їх за діло?”,- то стає ясно, що колишній “друг народу” вже став відвертим ворогом і народу, і революції.

Слушну відповідь па слова Лицаря дає Робітник, говорячи:

І нам тепер нема до тебе діла, недобитку мізерний!..

В образі Лицаря узагальнено тип буржуазного ліберала, суть якого викрив В. І. Ленін: “Російським лібералам не хочеться революції, вони бояться її, їм хочеться відразу, не бувши революціонерами, стати бувшими революціонерами!”1.

Велике значення для розуміння ідейного задуму “Осінньої казки” має образ Служебки, яким Леся Українка викриває тих, хто йде служити експлуататорам і бачить свою мету в тому, щоб самому “вискочить в пани”. Ось життєва програма Служебки:

Адже тепер я вже не помивачка, я дозорчиня над всіма хлівами, а трохи згодом ключницею буду, а там, дивись, окоманшею стану, а звідти й до палацу недалеко, в няньки, либонь, до царенят дістанусь.

Вислужуватись перед панами, з дрібних лакуз ставати більшими, знущатися над простим людом – такий типовий шлях тих, що стали зрадниками народу, відвернулися від нього й гордують ним, будучи самі тупими невігласами. Не випадково Служебка має у своєму розпорядженні хліви й обори з свиньми, бугаями та іншим бидлом, в якому уособлені чорносотенні банди. Від темних сил реакції в період першої російської революції терпіли і робітники, і ліберали – це яскраво бачимо в сцені, коли випущена худоба шалено топче і народ, і “лицарів” партія, які послідовно і до кінця борються за правду й волю і йдуть у боротьбі з експлуататорами аж до повної перемоги, є справжніми захисниками і проводирями народу. Таку силу, яка визволить народ і поведе його за собою до жаданої весни людства, поетеса побачила в робітничому класі, змальованому в образах робітників, майстрів і Будівничого.

В “Осінній казці” робітники виступають як клас, що бореться для себе, за своє визволення і водночас за визволення всіх трудящих. Минули ті дні, коли вони проливали свою кров, виборюючи владу для буржуазії. Про це виразно говорить 1-й робітник, відповідаючи Лицареві: “Ми тепер не так за вас б’ємось, як за самих себе”.

Алегоричний образ кришталевої гори асоціюється з царською імперією. її міць і неприступність лише уявлювані. Насправді ж ця гора, як свідчить попередній запис поетеси,-

…збудована вже в возовицю, в холодні ночі та в студені роси, а там пішли дощі, пороша, вітер. Пастух певен, що “шкляиа гора” розтане, досить тільки пригріти сонечку (ці слова не ввійшли до останньої редакції): Там, кажуть, є й з крижини кришталика… Вона ж таки будована, не справжня, і будівничі величезні гроші побрали на будівлю… Лицар відмовляє робітників від боротьби, посилаючись на те, що в неї підмурівок з льоду й розтане сам. Та робітники не можуть цього чекати – вони мусять іти вгору, щоб їх не знищила озвіріла чорна сотня.

У поемі робітники виступають як руйнівники старого світу, всіх його “хлівів та обор”. Але вони не обмежуються цим і йдуть на штурм самої кришталевої гори – твердині Короля. їх власних сил не досить для того, щоб повністю перемогти в боротьбі, та вони не самотні, в них міцне почуття класової солідарності. Коли пастух чорної сотні, прислужуючись Королеві, біжить кликати військо, Будівничий наказує робітникам гукнути “товаришів на поміч”. Але в цей час чорна сотня “кнурів, та бугаїв, та жеребців, та баранів з цапами” топче народ. Робітники змушені перейти до оборони. Будівничий пропонує найкращий спосіб оборони – тільки вперед і вгору:

Моя порада ось яка: рубаймо в горі щаблі, щоб нам стояти твердо і щоб дістатися на гору. Браття, орли недарма гнізда в’ють на горах.

Робітники впевнені у своїй перемозі. Слова Лицаря, який не може позбутися страху перед тираном та його військом і радить не боротися, скласти зброю, не знаходять відгуку серед них. Ватажок робітників, Будівничий, вказує шлях, яким вони повинні йти, щоб здоб)’ти союзників і перемогти. Це шлях збройного повстання під червоним прапором:

Хто звістку дасть? Пищалі семип’ядні, гук боротьби й червоні короговки. Товариші! в кого жупан червоний, чи хустка, чи сяка-така платина, до палиці чіпляй, то буде прапор, На кожному щаблі, що ми проб’єм, застромлюймо червону короговку, то будуть наші корогви красіти, то буде наше товариство знати, де наша воля кров’ю зашарілась і де потрібна їх братерська поміч.

Твір закінчується символічною картиною: робітники вирубують у крутій горі щаблі, підіймаючись все вище і вище. Червоні прапори позначають кожний новий крок угору. Будівничий знає: попереду ще довгий і тяжкий шлях до остаточної перемоги,- “…се діло довге, як осіння казка”. Ще будуть осінь і зима, “але й зимі на світі є кінець”. Такий оптимістичний акорд останніх слів Будівничого є доказом глибокої віри поетеси в перемогу робітничого класу. Недарма Принцеса, продовжуючи думку Будівничого про “діло довге”, кидає запальні слова, що це діло “скінчиться справжньою весною!”.

У творах, написаних напередодні і під час революції 1905- 1907 рр., Леся Українка підкреслює тривалість і складність боротьби з царатом. Згадаймо хоча б слова Тірци про важкий і довгий шлях, який доведеться пройти народові до волі. Цю ж ідею Леся Українка вклала і в слова Будівничого. Відчуття перспективи ніколи не зраджувало поетеси. Коли зважити, що “Осіння казка” в основному написана в січні 1905 року, в час, коли ще важко було визначити весь хід подій, треба дивуватися прозорливості Лесі Українки і її розумінню розстановки сил у наступаючій революції. Таке розуміння було можливе лише при умові знайомства Лесі Українки з працями В. І. Леніна й соціал-демократичною більшовицькою пресою.






Чи подобається тобі осінь.
Я думаю, що й наш король не звір, що й він калік не зважиться карати