Яка балада справила на мене найбільше враження і чому? (за баладою Р. Стівенсона “Вересовий трунок”)

Мені дуже подобаються балади. Подобаються тим, що вони завжди хвилюють, завжди ведуть за собою в якийсь інший, іноді фантастичний, але дуже захоплю­ючий світ. Балади – це твори драматичні, в них є напруженість, концентрація сильних вражень, швидкий перебіг яскравих подій. Мене вразила і балада “Рукавичка” Ф. Шіллера, і “Альпухара” А. Міцкевича, і “Вільшаний король” Й. В. Гете. Але найбільше сподобалася балада Р. Стівенсона “Вересовий трунок”.

Роберт Льюїс Стівенсон був шотландцем за походженням, чим пишався усе життя. Шотландський народ багато століть намагався відстояти свою незалеж­ність, тому, мабуть, ідеали боротьби проти загарбників, поневолювачів були такими близькими для Стівенсона.

За легендами, колись дуже-дуже давно, ще до приходу скоттів, у Шотландії жили маленькі люди – пікти. Цей мирний легендарний народ уславився тим, що вмів варити з вересового квіту дивний напій “трунок, за мед солодший, міц­ніший, аніж вино”. Але мирне життя піктів перервав напад шотландських заво­йовників. Військо шотландського короля безжально знищило

маленьких піктів “до ноги”. Лише “смерть і жах” принесли шотландці на вересові поля.

Але шотландському королю мало було знищити цілий народ і захопити чу­жу землю – йому ще забажалося мати й особливий дивний напій – гордість знищеного народу. Тільки як же дізнатися таємницю його приготування?

І тут доля начебто підіграє загарбникові – шотландські воїни відшукали двох останніх живих броварів – старого батька та його сина. Король, звичайно, й не сподівався зустріти опір при таких нерівних силах. Він згорда пообіцяв піктам життя за те, що вони відкриють таємницю приготування трунку.

На перший погляд, що тут особливого? Виконайте забаганку повелителя й живіть собі! Але ж не сам трунок був цінністю останніх піктів – це була остан­ня таємниця усього їхнього знищеного народу. Відкрити її ворогам значило зра­дити пам’ять про загиблих, втратити гідність перед ворогами… Хіба могли ці двоє заповітну таємницю подарувати жорстокому вбивці?..

Тиша. Востаннє батько з сином прислухаються до голосу рідної землі, вдиха­ють пахощі вересу, чують гомін моря… І звучать найстрашніші слова батька:

Не смію я честь продавати,

Як в очі дивиться син.

Зв’яжіть його міцно, владарю,

І киньте в кипучі нурти…

Найстрашніші муки взяв на себе старий батько, власноруч пославши сина на смерть. І, напевне, не мав можливості пояснити синові, що не зрадник його бать­ко. Страшна смерть хлопця, а що відчував старий – неможна навіть і уявити. Але тепер він залишився сам і став іще сильнішим:

Смерть мені не страшна,

І вересового трунку

Зі мною помре таїна.

Маленькі пікти залишилися нескореними завдяки своєму останньому герою. Як не лютували шотландці, але не досягай бажаного. Мужні патріоти здобули справжню перемогу – перемогу гідності над свавіллям і жорстокістю, перемо­гу любові до вітчизни над грубою силою нелюдів.






Шануй себе и шануватимуть люди тебе.
Яка балада справила на мене найбільше враження і чому? (за баладою Р. Стівенсона “Вересовий трунок”)