Я і Батьківщина
Із перших хвилин появи людини на землі розпочинається її складний життєвий шлях: перший невпевнений крок, перше промовлене рідною мовою слово, пізнання світу, довгі роки навчання і здобуття необхідних знань, усвідомлення добра і зла, формування особистості, замислення над віковічними питаннями: хто я, який слід залишу по собі, якою мене запам’ятають люди, моя Батьківщина. Час від часу ці питання спадають і мені на думку, бо переді мною після закінчення школи відчиняються двері у самостійне доросле життя, тому вже зараз я маю вирішити, яку
Щоб правильно зробити цей вибір, потрібно не тільки зазирати в майбутнє, а ще згадувати минуле, пам’ятати і передавати нащадкам багатовіковий досвід предків, шанувати споконвічні традиції, народну культуру і рідну мову. Досконале вивчення історії Батьківщини, аналіз історичних подій дозволить впевнено формувати нове свідоме суспільство, будувати і зміцнювати ще зовсім молоду незалежну країну, яка понад десять років тому здобула статус суверенної держави, уникаючи
Значення окремих подій із плином часу не тільки не втрачає своєї актуальності, а зростає і вимальовується дедалі більше.
І серед них помітно вирізняється завзята битва молодих січовиків – вчорашніх гімназистів, семінаристів, учнів старших класів – із численною армією більшовиків під Кругами 30 грудня 1917 року, коли юні добровольці, перетворившись у якусь мить на завзятих сильних вояків, відважно, до останньої краплі крові затримували наступ Червоної Армії на Київ. Цим самим вони ствердили моральне право української нації бути вільною. В останні хвилини свого життя молоді герої, вмираючи від куль ворога, кинулися в атаку з гімном “Щ6 не вмерла Україна” і довели незламність у виборюванні щасливої долі для своєї понівеченої Батьківщини.
– Хіба це не приклад виявлення патріотичних почуттів і непохитної віри у краще майбутнє для сучасної молоді? Я думаю, що коли б це було неправильне твердження, день 29 грудня не став би національним Днем пам’яті героїв Крут, який кожного року відзначається в Україні.
Він нагадує нам про те, що шляхом боротьби всіх проти всіх ніколи і нічого не створювалось, що тільки ті народи досягали успіху, яким у критичні історичні моменти вистачало мудрості для об’єднання зусиль під єдиним прапором соборності, територіальної, політичної і духовної єдності. Для віками позбавленого власної державності, розірваного на частини між сусідніми країнами українського народу ці проблеми завжди були надзвичайно актуальними і складними. Вони, на жаль, залишаються нерозв’язаними до кінця і понині, бо і зараз ми ще не переконані внутрішньо, що “весь той людський матеріал, який заповнює будинки і вулиці наших міст, вповні і незастережно заслуговує на назву нарід, як організованої, свідомої, виграненої збірної одиниці”. (У. Самчук “Нарід чи чернь”). Тому згуртованість, консолідація української нації, формування спільних цінностей населення всіх регіонів, визначення загальнонаціональних цілей і завдань, культурне зближення, подолання неінформованості, залишків замкненості, відчуженості населення, зумовлених мозаїчним сприйняттям України, економічна інтеграція, на мій погляд, є запорукою утвердження нашої Батьківщини на сучасному етапі державотворення як міцної, щасливої, розвинутої країни.
Я вірю, що інакше бути не може, бо такий вже в українців менталітет – жити для своєї вишневої України, будувати для неї найщасливіше майбутнє.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)